Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
19.10.2009 17:03Повість
Для вчителів  Для студентів  Для коханої [для коханого]  Про любов  
Чорний асистент
00000
© Комарова Ольга

Чорний асистент

Розділ VIII
Комарова Ольга
Опубліковано 19.10.2009 / 981

Минав день за днем, проте їхні душі не відчували швидкоплинності часу. Всі грані для них залишились стертими, як ніби їх і не було взагалі. Малий Віталік кудись зник, проте дорослий чорний асистент здогадувався, що він давно поєднався з ним. Мабуть, він впустив його в свою душу не лише у тому видінні – все відбулось насправді. Сталось те, що мало статись. 

Віталій дещо переживав. Інтуїтивно він відчував, що всьому цьому скоро настане логічний кінець. Ще декілька спогадів, видінь, а далі день його смерті – і все... День своєї смерті він добре пам’ятав у деталях, проте коли зникла Оля, йому доводилось лише здогадуватись. 

Він зайшов у сусідню кімнату. Останнім часом вони жили у великому будинку, який трішки нагадував середньовічний замок. А, може, то і був замок, тільки виконаний надсучасний манер. Ліжко пусте – Олі десь немає. Чорному асистенту враз стало сумно. А що буде, якщо вона також зникла? Невже він тепер наодинці буде поринати у власні спогади, переживання? Хоча вони завжди видавались якимось одноманітними та нецікавими, хотілось саме її переживань... Але вона кудись зникла. 

Асистент важко зітхнув і присів на її застелене ліжко. Та щось йому все-таки заважало. Він трішки відкинув ковдру і побачив там знайомий зошит. Він напружив свою пам`ять і пригадав, що Оля завжди приносила його на пару. Він розгорнув його і дещо стрепенувся. Вірші... Це ж ті самі вірші, яких він так холоднокровно, вбивчо позбувся. Він гортав і гортав... О, скільки їх багато. Те, що вона написала йому тоді, видалось йому справжнім мізером, хоча, якщо бути до кінця відвертим, то він і ти х не прочитав. 

Тепер йому кортіло, щоб Ольга не з’являлась як найдовше, щоб не завадила поринути йому у світ її переживань. 

Прочитавши вже в котрий раз наступний вірш, чорний асистент закривав свої очі і бачив видіння, які вражали його до втрати пульсу. 

... Ольга стояла біля розкладу і вдумливо вчитувалась у свої пари. В якийсь момент на її обличчі зникла посмішка, оченята згасли і по щоці скотилась кришталева сльоза. А ось і він... Чорний асистент побачив самого себе , від якого віяло таким холодом. Ольга чомусь не обернулась, як завжди, застигла на місці і легкий, проте затяжний стогін вирвався з її грудей. Вона побігла в кінець коридору. Вилізла на підвіконня і притулила свої мокрі щоки до холодного віконного скла, як ніби воно мало надати прихистку їй. 

Віталій спершу не зрозумів, а потім, дочитавши до кінця вірші, дізнався справжню причину її сліз. В розкладі більше немає його пари. Невже саме через це вона ридає? І пригортаючи до серця свій зім’ятий конспект, вона побивалась за чорним асистентом, який нікому не був потрібним, окрім неї, і тихо кляла вищі сили. 

... Наступного дня Ольга сумно сиділа одна у фойє. Їй нікого не хотілось бачити – і чорний асистент відчув це своїм єством, а потім знову побачив самого себе. Він, як завжди, теревенив з якимись дівчатами. Оля зиркала в його сторону часі від часу і плакала. “Яка ж вона дурненька? Мабуть, гадає, що я більше не з’явлюсь на факультеті. Як же я покину своїх дівчат?” – подумав він, спостерігаючи жадібно за тим, що буде далі. Чорний асистент не міг не помітити її. Попрощавшись зі своїми подружками, він присів біля неї. Він розгорнув якусь газету і зробив вигляд, що вдумливо читає. Дівчинка зробила вигляд, що також зайнята чимось, хоча насправді вже давно зніяковіла – біля неї сидів її коханий. Сльози знову спадали вниз, але вона прикривалась своїм зошитом. Згодом вона тицьнула маленький клаптик паперу асистенту у руки. Віталій помітив раптом як насправді жадібно його двійник перечитував ту записку. Оля просила про зустріч. Він збентежився. Що знову потрібно їй? Зате дівчинка добре знала для чого написала ті декілька слів. Вона свято вірила, що вони бачаться востаннє, принаймні сидять ось так пліч-о-пліч, зовсім поряд. 

– Оля, кажіть зараз, що Ви хотіли, – холодно з деяким відтінком брутальності мовив він. 

– Я не можу тут... Хтось почує... Раптом у Вас будуть проблеми, мені б дуже не хотілось цього. 

– Кажи не бійся... 

– Я прийду до Вас у вівторок... на перездачу. 

– Скажи, не бійся... Чому чекати аж до вівторка? 

Оля дивилась загадково в його очі. Їй здавалось, що викладач давно прочитав геть усі її думки. Стало ніяково, боязно і так гаряче. Віталій помітив, що їй важко зібратись з цими думками, але в своєму наполяганні виявився невблаганним до втрати пульсу. 

– ... Простіть мене, молю! Я не мала права списувати на контрольній. Так, я списала... Мені дуже соромно. Ви можете поставити мені двійку, я прийду на перездачу... 

– Олюнчик... Послухай... 

– Я погана студентка, я знаю... 

– Олюнчик, не журись. Я все рівно поставлю тобі гарну оцінку... 

Проте Віталій помітив, що його слова ще більше пригнітили Олю. У чому ж справа? Всі завжди хочуть гарних оцінок... Він інтуїтивно прогортав декілька сторінок її зошиту і знову вчитався у знайомі слова: 

“Ти зловтішаєшся... Я знаю. 

Не ставиш двійок у журнал. 

Від цього в більші я печалі,  

Бо це, мабуть, самообман...” 

І далі: 

“Постав як є... Не зловтішайся! 

Хоч приховає все журнал. 

Любить одну не зарікайся: 

Не зможеш – це самообман”. 

Він здригнувся, в очах враз потемніло. “Ні, вона лукавить – всі вони однакові”, – подумав він. А потім закривши очі, знову поринув у ті далекі кольорові спогади. 

... Їй хотілось ридати. Віталію аж самому стало ніяково. Таке враження, що як ніби він лежить смертельно хворий в ліжку і доживає свої останні дні, а Оля прийшла попрощатись з ним. Він же дійсно тоді не усвідомлював, що це востаннє вони сидять ось так поряд – потім цього не буде. 

– Олюнчик... Ну, чому мовчиш? Ти ж не це хотіла сказати, правда? 

Оля мовчала. Вона не змогла сказати йому прямісінько в коридорі, що живе лише ним, що любить його. Їй хотілось, щоб їхнє прощання супроводжувалось ніжними цілунками, палкими обіймами... А зараз цього не вийде. Інколи чоловіки дійсно невблаганні – їм не потрібна романтика, як жінкам. 

– Скажи хоч трішки з того, що хотіла, – попросив її чорний асистент. 

– Знаєте... Всі ті вірші, вони дійсно присвячені Вам. Хоча... Хоча я знаю, що Ви ревнуєте мене до іншого... Мені насправді нічого від Вас не потрібно, тому я прошу, поставте всі мої двійки. Я ж призналась Вам щодо модульної. Прошу, не ставте тих гарних оцінок. Не обіцяйте того, чого ніколи не зробите і... Не в оцінках щастя... Я так люблю Вашу четверту пару в понеділок... А тепер? Історія – це, мабуть, не моє. Якби не Ви, я, мабуть, давно пішла б звідси, але Ви мене надихаєте і мені так добре тут... 

Оля говорила далі й далі... Віталій помічав як їй важко, але головного вона так і не встигала сказати. Біля них пройшов декан, вона стрепенулась, схвильовано попрощалась і зникла... 

К-П Весна 2008
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
19.10.2009 Проза / Повість
Чорний асистент (Розділ VII)
19.10.2009 Проза / Повість
Чорний асистент (Розділ ІХ)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Повість Про любов
19.10.2009
Чорний асистент (Розділ Х)
19.10.2009
Чорний асистент (Розділ VIII)
19.10.2009
Чорний асистент (Розділ VI)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 654  Коментарів:
Тематика: Повість, любов
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди