Як знищували Чехословаччину? (Сергій Грабовський, 15 серпня 2008)

Хороша штука Інтернет. Дозволяє відмотувати минуле та звіритись на скільки і хто був правий. В архівах «Української правди» наштовхнувся на чудову статтю Сергія Грабовського, надруковану через тиждень після вторгнення Росії в Грузію 8 серпня 2008 року. Намагаючись вловити аналогію, автор розповів подробиці анексії Німеччиною Чехословаччини в 1939 році. Перші успіхи фюрера так би мовити. Чи міг він подумати тоді, що його опис стане саме тим сценарієм, за яким Путін спробує знищити Україну. Практично один до одного, але з іншим темпом і за іншим початкових умов. Лише роль Австрії зіграв півострів Крим, Судетську область – Донбас, Україна – Чехословаччину, яку Адольф Гітлер теж вважав псевдо утворенням та державою, що не відбулася. І все так само швидко і так само цинічно під канонаду пропагандистської машини в тисячі разів потужнішої ніж міг навіть собі уявити Геббельс. В контексті сучасності текст надзвичайно цікавий і відкриває потаємну дверку в царство геополітики. Залишилось зібрати другий Мюнхен, щоб знову усім разом наступити на все ті ж граблі в надії, що авось пронесе цього разу. А поки, схоже, собачки гавкають - караван йде далі. І повороту з цьому шляху насправді поки ще не відбулося ні на дюйм. І забудьте про печі Освенціма. В 1938 році їх ще не було навіть в планах. В 1938 році топ-список найкривавіших тиранів впевнено очолював тодішній очільник Кремля Йосип Сталін, що холоднокровно вбив мільйони "соотєчєствєнніков" руками посіпак, примусовою непосильною працею, голодом та силою суворої природи Сибіру, який перетворив на гіганський концентраціний табір з мінімальними шансами вижити в ньому. А ГІтлер вважався лідером, особистістю, спасителем та миротворцем.

Сергій Грабовський, для УП _ П`ятниця, 15 серпня 2008

...На початку 1930-х років у Чехословаччині, яка після розпаду Австро-Угорщини одержала незалежність, майже чверть населення становили етнічні німці, які компактно мешкали у Судетській області, а дифузно – у Словаччині та на Закарпатті.

Помітних міжетнічних конфліктів не було, хоча празький уряд, побоюючись регіональних сепаратизмів, надто захоплювався централістською політикою.

На виборах чеські німці голосували за соціал-демократів, комуністів, християнських консерваторів. І все б нічого, але у січні 1933 року канцлером Німеччини став такий собі Адольф Гітлер.

Відтак уже восени того ж року був створений "Німецький патріотичний фронт" під керівництвом Конрада Генлейна, офіційною вимогою якого стала автономія Судет у складі федеративної Чехословаччини, а неофіційною (тобто справжньою) – приєднання Судетської області до Третього Рейху.

Ще за рік пройшов перший масовий мітинг фронту, який зібрав 20 тисяч люду.

Робота "патріотів" не була полишена на самоплив. З Берліну йшло щедре фінансування, надходила партійна література, приїздили кваліфіковані кадри агітаторів, і не тільки.

За рік-другий з‘явилися вмілі організатори масових заворушень та індивідуального терору проти політичних опонентів.

Отож "з невідомих причин" різко зменшилася кількість охочих голосувати за соціал-демократів чи християнських консерваторів; натомість "співвітчизники" (це слівце з подачі берлінських ідеологів увійшло в моду) дружно голосували за генлейнівців, а найзаповзятіші – марширували у лавах воєнізованих партійних загонів, дружно піднімаючи ноги у білих гетрах.

Так, міжвоєнна Чехословаччина була справді демократичною державою, і дозволяла опозиції дуже багато з того, що, мабуть, і не варто дозволяти...

Тим часом фронт перетворився на Судетсько-німецьку партію, яка постійно вела мову про гноблення чехословацьким урядом "співвітчизників".

Прага постійно йшла назустріч вимогам генлейнівців: було забезпечене широке представництво етнічних німців у Національних зборах, розширені права місцевого самоврядування, розвивалася освіта рідною мовою (певне число чеських громадян німецького походження демонстративно не розмовляло чеською мовою, і це їм нічим не загрожувало).

Але "борці" не вгамовувалися – ані в Судетах, ані в Берліні.

У лютому 1938 року Гітлер звернувся до Рейхстагу із закликом "звернути увагу на жахливі умови життя німецьких братів у Чехословаччині". А в березні, після аншлюсу Австрії, Генлейн прибуває до Берліну, де одержує нові інструкції та чималі гроші.

Кордон нелегально перетинають інструктори з СС. Відтак у квітні 1938 року генлейнівська партія ухвалює Карлсбадську програму, де міститься вимога національно-територіальної автономії, а у травні висуває вимогу провести референдум з приєднання Судетських земель до Німеччини.

На 22 травня – день муніципальних виборів – був призначений путч з тим, щоб взяти під контроль Судети та перетворити ці вибори на плебісцит. Одночасно Вермахт почав висування своїх дивізій до кордону.

Але чехословацький уряд повівся рішуче. Він провів часткову мобілізацію в країні, ввів армію в Судети, придушив силою виступи генлейнівців. Одне слово, на якийсь час навів конституційний лад.

А далі почалися переговори за посередництва групи представників західних держав на чолі з лордом Ренсименом. Переговори виявилися безрезультатними, оскільки Берлін дав команду: тягнути час і готувати збройне захоплення влади (стрілецької зброї-бо через кордон доставили немало).

І от, попри те, що Прага погодилася на створення німецьких автономних районів, 12 вересня 1938 року з‘їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою до Чехословаччини надати самовизначення судетським німцям.

У промові на з‘їзді Адольф Гітлер заявив, що він прагне миру й тільки миру, але "не для того Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців" і що за спинами "змучених" судетських німців "стоїть озброєна німецька нація".

13 вересня почалося збройне повстання у Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у населених німцями районах і рушив туди війська.

Після дводенних боїв заколот був придушений, Генлейн утік до Німеччини. У боях загинуло понад 300 путчистів, сотні були поранені, чимало заарештовано.

Здавалося б, усе. Але ж за спинами "співвітчизників" стояв Берлін.

Знімки "звірств чеської вояччини" з легкої руки відомства Геббельса обійшли весь світ. Німецьке телебачення (так, Третій Рейх з середині 1930-х став лідером у використанні недосконалої ще телевізії у пропагандистських цілях) кричало про "злочини чехів" і показувало їх.

Гітлер з усіх трибун погрожував – він, мовляв, дуже прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався...

А поки Берлін, Париж, Лондон і Рим обмінювалися посланнями, поки західна преса вимагала "тиснути на Чехословаччину" і "забезпечити права німецького населення щодо возз‘єднання з країною, з якою воно пов‘язане походженням", Генлейн сформував на території Рейху Судетский німецький добровольчий корпус", який розгорнув бойові дії та терористичні напади у прикордонних районах Чехословаччини.

Чеські вояки гідно билися, але чеські лідери втратили впевненість у собі. 17 вересня президент Чехословаччини Едуард Бенеш запропонував передати кілька населених німцями районів Третьому Рейху; але Гітлер із цим не погодився – йому не була потрібна така "дрібничка".

Відтак 19 вересня посли Британії та Франції передали Бенешу вимогу своїх урядів вивести війська із зони конфлікту і передати Німеччині території, населені "співвітчизниками".

Бо ж ішлося про забезпечення миру у Європі, про умиротворення з якогось дива розлюченої висококультурної німецької нації, яка дала світу Баха і Ґете!

Подальші події добре відомі. 30 вересня була підписана Мюнхенська угода. Від Чехословаччини до Німеччини відійшла не тільки Судетська область, а і всі райони, де німці теоретично становили понад 50% населення (реально – 35-40%).

Президент Бенеш пішов у відставку і виїхав з країни. Чехословацька армія припинила існування як реальна бойова сила.

Одне слово, "миротворча операція" Адольфа Гітлера успішно завершилася.

Принаймні, так він заявив публічно. Насправді ж його плани були зовсім іншими.

14 березня 1939 року з подачі Берліна автономна Словаччина проголосила свою незалежність, а 15 березня до Праги "на прохання уряду Чехії" увійшли німецькі війська. Країна була перетворена на "протекторат Богемія унд Моравія".

Але не думайте, що Берлін позбавив чехів усіх ознак державності, зовсім ні – протекторат мав свого президента, Еміля Гаху, свою поліцію, свою адміністрацію. От тільки підпорядковувалося все імперському протектору – спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Рейнгарду Гейдріху.

З відповідними наслідами у вигляді побудови концтаборів, знищенні політичної опозиції, геноциді євреїв та циган і, звісно, мобілізації потужної чеської промисловості для військових потреб Рейху.

І знову Гітлер заявив, що він домігся нормалізації ситуації і забезпечив мир.

Отак реально виглядало умиротворення зразка 1938 року, отаким був справді ганебний для західних демократій Мюнхен.

Вражаюче...

Так... Мені навіть стало трошки зле після прочитання. Насправлі аналогій ще більше. У Гітлера було 90% підтримки свого неселення і потужна тогочасна армія, а Західні держави категорично не бажали вв`язуватись в війну, надаючи перевагу поступкам. Навіть те, що Британію взяла зобов`язання за Польщу, що автоматично втягнуло її в війну, ще тоді вважалося не мудрим, а скоріше емоційно неврівноваженим особистим вчинком Чемберлена, ображеним за Мюнхен, де його розвели як кота. У теперішнього копіювальника його політики теж 90% підтримки вдячних йолопів та ядерна зброя, як солідний козир в будь-якій грі. От такі пироги...

да... дійсно, один в один. навіть "солдати ЗА СПИНАМИ" людей.

я днями перечитувала Ярослава Гашека, наткнулася на фразу: "смущенно пролепетал он, как верноподданный чех, по‑немецки"... Оповідання 1910 року, Чехія була у складі Австрії.

Взагалі, в Гашека багато актуальних для мене моментів. Полізла у Вікіпедію, почитала історію Чехії... і тут все  один в один! століттями під кимось. Народ зберіг мову і культуру, незважаючи на  "верноподданных".    І на вічно "занепокоєну" Європу.