Ліна Костенко "Маруся Чурай" (уривок)

...А степ уже сивий на поминках літа.
Осіннього неба останні глибини.
І гілка суха, як рука кармеліта,
тримає у жмені оранж горобини.

Як глянеш упрoстяж — дорога в намисті.
Ці барви черлені і жовтогарячі,
ці щедрі сади у багряному листі! —
а люди бредуть і бредуть, як незрячі...

Чи люди незрячі? – Зурочені люди…

Імла огортає і душить усюди…

Вчорашні сусіди, вгризаються в груди,

Перевертні, каїни, лагідні юди…

А очі людські усередину вбиті,

Лиш Темряву бачать, їм в Темряві жити…

Та цвіт горобини черлений, гарячий

Дає їм надію знов Сонце побачить!

Ну сама розумієш, що "чорне - то журба, червоне - то любов"))))
Може, калина тут впливає? Не замислювалася))

Гарно) Цікаво, чому Україна завжди асоціювалася з червоною горобиною, а не чорною? Чорна ж така гарна і смачна...._)