До свята Покрови, яке з минулого року українське суспільство відзначає як День захисника Вітчизни

Хотілося б перед оновленим святом наших чоловіків розвіяти деякі стереотипи щодо них)) Одним із таких стереотипних уявлень є думка про вайлуватість і не вдатність до мистецтв. "От французи... " - чуєш інколи серед жінок або, - "Тайці й китайці такі ...гнучкі!" А між тим...  хотілося б при нагоді сказати, що українські чоловіки прямі нащадки козацків!

Не йтиметься про військову звитягу, подвигу, історію завоювань, бо ж не завди козаки воювали. Був час і для відпочинку, і для забави! У такі моменти хотілося козакам похизуватися своїм молодецтвом один поперед одним, позмагатися, хто з них швидший, спритніший, сильніший і … витриваліший, бо далеко не кожен воїн міг виконати всі фігури танку, який пізніше отримав назву гопака. 

Гопак виник як імпровізація, гра, змагання. За даними козацьких діаріушів, досить часто супроводжувався вигуками «Гей!» та «Гоп!». Можливо, пізніше саме ці словесні формули й утворили саме слово «гопак». 

Традиційно гопак є чоловічим груповим танцем, що складається із декількох частин. Спершу всі танцюристи сходилися колом, потім розбивалися на пари, по тому був час сольних виступів-імпровізацій, своєрідних танцювальних «двобоїв», коли в коло виходили по черзі двоє козаків і змагалися, хто кого перетанцює у присядці, скажімо. Фінальна частина танку теж, згідно із традицією, була загальною. 

За своїм характером гопак – це імпровізація, а багато його елементів являють собою ті дії, які зазвичай виконували козаки в бою. До таких «бойових па» можна віднести розкручування шаблі над головою, шпагат під час стрибка (при чому руки й ноги козака були розвернуті у різні сторони, а тіло ніби перебувало в одній площині – так можна було увернутися від ворожої зброї і самому завдати удару), присядку або павучка (козак, напівлежачи, спирався на руки, зігнуті в ліктях, а ноги, підібрані під себе, швидко викидав уперед – за потреби відбивався від ворогів без рук).

Після зруйнування Запорізької Січі Катериною ІІ у 1775 році та поступового занепаду козацтва гопак почав набирати світських рис. У ньому з’явилися жіночі партії. Чим далі, тим більше гопак сприймався вже суто як розвага. На початку ХХ ст. відомий український хореограф П.Вірський здійснив професійну постановку гопака у своєму ансамблі. Павло Вірський також розробив костюми на основі типового одягу козаків. Це такі обов’язкові і зараз при виконанні гопака елементи як червоні шаровари, кольоровий пояс, вишита сорочка, взуття з гострими кінцями. Постановка П.Вірського у сучасному хореографічному мистецтві вважається канонічною – танець карколомних стрибків, які якнайкраще передають дух козацького молодецтва, виконується у розмірі дві чверті, тобто досить швидко, і є у постановках усіх відомих народних танцювальних колективів.

Прикметно, що у наш час гопак набув зворотної трансформації. Наприкінці ХХ століття виникло мистецтво бойового гопака, яке за своєю суттю є войовничим видом нападу та захисту. Представники бойового гопака відроджують козацькі військові уміння, синтезуючи їх із сучасними техніками східних бойових мистецтв. Аби навчитися виконувати бойовий гопак, необхідно пройти спеціальну підготовку, оволодіти техніками ведення рукопашного бою.

І гопак-танець, і бойовий гопак лише доводять, що українські чоловіки завжди відзначалися мужністю, спритністю, умінням володіти своїм тілом, тобто вони - найкращі)))) Тож будемо їм любити і захоплюватися ними))) і не лише у їхнє свято!  

живуть традиції - живе народ. Українські чоловіки найкращі, бо лише вони вміють танцювати гопак. А ще вони в нас сильні, мужні і працьовиті.
Тетяно Валеріївно, прекрасна фоторозповідь. Я вдячна Вам!