я, три сита і коментарі

 Колись один розумний чоловік тицьнув мене носом у Соломонову притчу про три сита. І я йому дуже за це вдячна. Хто не знає - загугліть, повчально. Суть в тому, що озвучувати щось варто тоді і тільки тоді, коли впевнений в правдивості, позитивності і корисності інформації, яку хочеш донести до співрозмовника. Принцип дуже хороший і мудрий, та я, як завжди, спотикаюся об закони відносності. Особливо щодо корисності. 

Пізніше я натрапила на анекдот, де цитувалася ця сама притча, але в кінці була приписка: "ось чому Соломон так ніколи й не дізнався, що дружина зраджує його з його ж другом". Наче й смішно, а наче й задумаєшся... чи завжди все варто просівати?

Тому казати чи не казати щось, що не проходить крізь три сита, для мене завжди є певною морально-етичною проблемою. Яку я часто вирішую не по Соломону... На жаль. Бо я таки визнаю його мудрість.

Це була прелюдія).

Сьогодні під полем коментаря з’явилася дуже цікава, як на мене, ремарка. Всі її бачать, та процитую на випадок, якщо з часом вона зміниться:

"Три правила ефективного літературного інтернет-критика:
1. Не критикуй того, кого не поважаєш (спочатку повага - потім критика)
2. Не критикуй того, кого вважаєш дурнішим/слабшим за себе (критикуй рівних собі)
3. Не критикуй того, кого не розумієш (автор не винен, що його від Вас відділяє прірва)" 

Відразу скажу, що я згодна з кожним із перелічених пунктів. Якщо йдеться саме про критику. Тим більше - літературну.

Та в мене виникає питання - а що саме вважати критикою?

Я не сприймаю коментарі під публікаціями виключно як критику чи рецензії. Для мене це перш за все місце для обміну враженнями та спілкування "на задану тему". І саме з цього все і випливає.

Не зрозуміла вірша - так і пишу: "не зрозуміла". І це з мого боку ніяка не критика, а просто  сигнал, що я б хотіла, аби мені пояснили (бо інакше просто промовчала б). 

Якщо мова заходить про якісь світоглядні теми, і моя думка не збігається з авторською, то коли я її висловлюю - це критика, чи ні? 

І навіть якщо я напишу "не сподобалося"  (стараюся такого не робити, та все ж) - це не означає "погано", це лише моє особисте суб`єктивне сприйняття. Чи маю я право його висловлювати?

Тема ж "чи можна вказувати автору на помилки?" тут обговорювалася десятки разів, тому її не чіпатиму. Хоч теж далеко не завжди відносила б зауваження такого роду до критики.

Мене значно більше насторожує надмірна похвала, аніж помірна критика, якщо вже чесно. Найменшої підозри в нечесності вистачить, аби сприймати дифірамби в свою адресу негативно.

Також хотілося б, аби будь-які коментарі не сприймалися як зобов’язання "баш на баш". Жодна людина не мусить писати коментар на мою публікацію (і взагалі читати її) у відповідь на те, що я прочитала та якось відмітила її твір. І я теж не мушу. На все є лише добра воля і бажання.

Я нізащо не хочу міряти на себе роль літературного інтернет-критика, тим більше оцінювати свою ефективність в цій ролі. Мені цілком достатньо можливості просто спілкуватися з толковими людьми. Звісно, з повагою. Звісно - на рівних. І бажано - зі спільним розумінням того, що все, що не є прямою похвалою,  НЕ треба автоматично вважати критикою. 

З усім, про що я тут написала, я стикалася особисто. І хоч з трьома ситами в мене дійсно є проблеми, зазвичай орієнтуюся на Конфуція: намагаюся не казати іншим того, на що б образилася сама. І хоч працює це не завжди (в кожного свій больовий поріг), та все ж принцип непоганий...

А Ви як думаєте?