Двері для школи, або Сон рябої кобили.

 Скільки себе пам`ятаю, нас завжди годували гаслами про реформи. Конкретно освіту "реформували", мабуть, найчастіше. І з корупцією паралельно "боролися". Казати, що віз і нині там - неправильно. Віз взагалі догори дригом у якомусь болоті валяється, ще й без коліс.

Не можу не поділитися обуренням.

Родичка моя працює директором школи у селі. Дев`ятирічка, дітей не багато, до "опорних", звісно, не потрапила. Але, як-не-як, школа працює, діти вчаться. Хочеться, щоб умови для навчання були прийнятними. З батьків багато на ремонти не назбираєш: люди, здебільшого, бідні, та й мало їх.

Конче необхідно замінити вхідні двері - давно розсохлися, взимку дме страшенно. Діти мерзнуть, а витрати на опалення й так шалені.

Оббігала родичка усіх, кого могла. Підприємців, фермерів, депутатів. І треба не так багато - 6 тисяч. На найскромніші двері, з установкою.

Зголосився один депутат (аж Верховної Ради!). Перемовини, правда, місяців 3 тривали. Але - дали таки гроші!

Однак школа своєї бухгалтерії не має, рахунок на школу директор відкрити права не має, тому гроші переводяться на райвно.

Дзвонить моя родичка до заврайвно (своїй безпосередній керівниці), з радістю і з гордістю. Мов, знайшла я гроші на двері в школу, на рахунок до вас зайшли, цільові, хотілося б до 1 вересня кошти освоїти. Себто, двері поставити.

І чує у відповідь, що це все, цитую: "Сон рябої кобили". Мовляв, міністерство на ремонт школи в райцентрі виділило 400 тисяч, тому возитися з проектом встановлення "її" дверей на ті нещасні 6 тисяч ніхто не буде. Додадуться ці кошти до загальних витрат. І про кошти, і про двері порадила забути. Отак-то...

Я не дуже розумію, як цільові кошти можна перенаправити на інший проект. І який такий надскладний "проект по заміні дверей" так важко робити.

Знаю тільки, що родичка два дні проплакала. Я порадила їй звернутися до того самого депутата в пошуках справедливості. Але не знаю, чи правильно це. Бо, з дверима чи без дверей, але їй і далі доведеться працювати під керівництвом тієї самої завідувачки, яка всі намагання підлеглих хоч якось покращити становище сільської школи зводить до сну рябої кобили... Під гаслами реформ і боротьби з корупцією...

Прикро, що так сталося. Людський фактор спрацював. Власне від людяності заврайвно у даній ситуації залежало, навіть якщо не так, пройшла сумма по бухгалтерії й її поєднали з основними коштами.
Шкода, що по селам сутожно з робочими місцями й люди через це занадто міцно тримаються кожен за своє місце, душачи часом в собі обурення й бажання до дій. Було б трішки більше свободи й вибору місць працевлаштування у них, можна й як то кажуть через голову діяти - написати у Міносвіти на сторіночку в соцмережі, наприклад у фейсбук в особисті повідомлення щодо ситуації. Через офіційний запит довго, нині ж спілкування набагато легше через соцмережі, головне відповідь надходить швидко - хоча б формальне надійшло - "розглянемо, направте офіційний запит" і то б аргумент для заврайвно пошевелитися). Але на жаль, складається так як є, і причини реакції на відмову цілком зрозумілі, й ті сльози цілком зрозумілі( Гіркий шлейф після прочитання.

хм... а чого тоді - вночі? село далеко від райцентру... можна б, звісно, поставити двері своїм коштом, але дуже вже мізерні в нас вони, ті свої кощти... А коли двері ВЖЕ стоятимуть, то грошей точно ніхто не віддасть.

Підмовити родича. Вночі прийти юрбою, від`єднати старі двері й поставити нові. Виставити рахунок завідувачці - 6 тисяч за двері і ще 6 за встановлення.

шокує

Шановна пані Галина! Мені здається, що в цьому випадку Вашій родичці треба було звернутися до Голови Райдержадміністрації. Можна також підключити ЗМІ. І чому було їй не зробити все через батьківський комітет школи? Адже можна було поставити двері своїми силами і оформити, як дарунок для школи від випускників чи від батьків. Таке практикується і спрацьовує. Хоч розумію, живих грошей не було і їх перевели на рахунок райвно. Мабуть таки дійсно їй треба звернутися до депутата.
А от завідувачка - непорядна людина. Ці гроші вона повинна була витратити на встановлення дверей і подякувати Вашій родичці за ініціативу. А вийшло все навпаки.

мабуть, що так...

це точно...

На жаль, добро (це не помилка) безкарним не залишається, як би гірко це не звучало

К сожалению, в этом рассказе можно поменять героев и название заведения - и он будет также правдив для детских садиков, больниц, библиотек, сельских клубов и т.д.
Увы...