Аншлюс або як прийшов кінець Австрії (1938)

Кінець Австрії. Ще урядує у Відні канцлер, Шушніг, і австрійська держава має в своїй столиці чужоземні посольства. Але все хилиться до того, що Австрії, як окремої держави, не буде: вона мабуть буде прилучена до Німеччини. 

Коли кінчилася світова війна 1918 року, то також австрійські німці, згідно з засадами президента Вільсона, хотіли здійснити своє право на самовизначення: вони домагалися прилучення до Німеччини. Але в перших роках війни в європейській політиці панував дух французького міністра Джорджа Клємансо. Це йому належить історична фраза, що, мовляв, німців у світі є на 20 мільйлнів більше, ніж треба. Ще й друге „історичне" речення висловив, як кажуть, той самий Клемансо, коли Українська Центральна Рада заключила мир з центральними державами в Бересті 9 лютого 1918 року: „Українці заслужили на нашу погорду; прийде час, коли вони діждуться нашої помсти". Клємансова політика, ведена духом помсти, накоїла безмірно лиха цілій Європі і самій Франції. Це була політика скупого, себелюбного французького міщанина, який уважав, що за всі воєнні шкоди йому мусить бути заплачено за всяку ціну, і то чистим золотом. Ніхто не заперечує, що світова війна зробила на французькій території великі шкоди. Самі німці це визнавали і готові були відбудувати знищені краї Франції. Після воєнної поразки більшість німецького народу вважала, що треба ліквідувати давню ворожнечу між Німеччиною та Францією і дійти до мирного сусідського життя обох держав. Та ці настрої розвіяла політика Клєманса і його однодумців. Вони найбільше боялися того, щоб Австрія не прилучилася до Німеччини. Австрію, проти волі австрійців, зроблено „самостійнійною державою". 

Та міняються. часи, змінюються також і люди. Коли 1933 року до влади в Німеччині прийшов Гітлєр, то в Австрії прохолонув запал до німецькоі „соборності". Австрія мала демократичну конституцію, в парламенті крім демократичної католицької партії 42% депутатів належали до соціал-демократичної партії. Але незабаром, під впливом німецьких подій, почався розпад австрійського демократичного католицького руху. По смерті визначного прелата Зайпеля до влади в Австрії прийшов маленький Дольфус. Він схотів завести свій „австро-фашизм" і в своїх намірах знайшов допомогу з боку італійського диктатора Мусоліні. Після лютневого перевороту 1934 р. Дольфус став диктатором в Австрії, але вже в липні його вбили прихильники Гітлєра. 

В 1934 році Гітлєр хотів за одним махом захопити Австрію в свої руки. Ні Франція, ні Англія не могли тоді активно виступити проти прилучення Австрії до Німеччини. Але на перешкоді Гітлєровим планам став Мусоліні. На границі Австрії він поставив своє військо і зазначив німецькому урядові, що вмішування Гітлєра до австрійських справ буде вважати за притоку до війни. Гітлєр мусів свій план відкласти. 

Через чотири роки змінилися відносини між Італією та Німеччиною. Появилася „берлінсько-римська вісь", утворено союз між двома фашистівськими державами. Італія, після завоювання Ефіопії, звертає більшу увагу на справи африканські та Середземноморські. Справи середньої Європи Мусоліні лишає на волю Гітлєра. Наслідком таємного порозуміння двох диктаторів голова австрійського „незалежного" уряду, Шушніг, мусив затанцювати так, як той паперовий танцюра, що скаче, коли смикнути за ниточку. 

12. лютого він поїхав на поклін до Гітлєра, а слідом за цим у Відні настали зміни в уряді. Між новими міністрами бачимо стопроцентових прихильників Гітлєра, на волю випущено навіть тих, що свого часу вбили Шушніґового попередника, Дольфуса. Мусоліні в Римі мовчить, у Лондоні та в Парижі йде політична метушня, але панує один тон у французько-анґлійських настроях: незалежна Австрія не варта костей одного французького чи анґлійського вояка. Хоч у формальних заявах воно виглядає ще по давньому. Та гра з „незалежною" Австрією доходить таки до кінця, бо війни за Австрію в Європі ніхто не хоче.

за матеріалами газети Свобода  (березень 1938)

"У нас є світ, яким треба керувати", - свіженьке, від Трампа... не маньяки у владу не пролізуть....  питання в стадії захворювання і в наявності внутрішнього морального імперативу - такого собі гальма...

Судячи з усього в 1938 маньяк був один і звали його Йосип... Інші відновлювали справедливість, вставали з калєн і  підростали потихеньку до його рівня.

Стає страшно, коли розумієш, наскільки світ крихкий і залежний від інтриг та інтересів окремих маньяків при владі.