10.06.2018 22:32  Суворий 

Сумна доля Юрія Коцюбинського (1938)


Розстріл Юрка Коцюбинського, оголошений недавно совєтською пресою, викличе правдоподібно не в одного українського діяча доби визвольної боротьби мішане почуття суму та сатисфакції. Не знати, чи большевицькі кати мусять, як їх французькі колеги, проголошувати по виконанні смертного присуду „справедливість виконано", а навіть певно, що ні, бо в льохах Чека нема навіть поняття про те, що є справедливість; але треба признати, що в страті Юрка Коцюбинського не тяжко догледіти діяння історичної Немезиди.

Є без сумніву багато причин упадку української державности, але є один факт, на який ніякий українець не сміє заплющувати очей, а саме, що остаточне і; здобуття України Московщиною сталося можливим виключно через акцію цілої низки українських яничарів, з яких Юрко Коцюбинський був хронольогічно перший. Тільки їх акція, акція сотворення у Харкові українського Совуряду поставила проти Національного Українського Уряду значну частину селянства і робітництва та перетворила українсько-московську війну в боротьбу політично-клясову, на якій виграла лише Москва.

В початках української революції, в добі Центральної Ради, національне піднесення й український патріотизм були такі міцні, що вістку про зраду Коцюбинського принято з цілковитим недовір`ям. Члени уряду та члени Центральної Ради довго не могли собі уявити, що українець, та ще син Коцюбинського, міг провадити московське військо на Київ; але скоро прийшлось повірити очевидності, а особливо тому, що в самому серці українських організацій заворушились елєменти, які обстоювали обєднання з Москвою. Ціла група членів Центральної Ради, з яких головні були: Полоз, Михайличенко, Неронович, Ковалів, Шумський та Любченко, відверто перейшли, до большевиків, тоді як багато інших були нейтральні та готували грунт для переходу. З початку мабуть дехто з них був дійсно захоплений мріями про братерство народів, але вже за короткий час усі вони мусили зрозуміти, що Москва користала з них лише як з яничарів та в міру використання „виводила в росход" за традицією Петра І. Справді тим, що повірили Москві, не було чого заздрити. Перший згинув Неронович, розстрілений українським відділом Шаповала ще по дорозі до Харкова. Шумський та Любченко покінчили самогубством. Ковалів, що був якийсь час визначним чекістом, зник без сліду, а Полоз загинув десь на засланні. Друга, менш відома Група українських большевиків, діячів з часів Центральної Ради, або її членів, скінчила також зле. Родина Мазуренків (3 брати) та Касяненків (5 братів) були почасті розстріляні, почасті заслані, крім Евгена Касяненка, визначного чекіста. Про долю Шрага та П. Христюка, які грали визначнішу роль, нема й чутки, як зрештою в сучасній українській советській пресі ніколи нема згадки про тих, що творили україську державу, хіба тільки в списках розстрілених та засланих.

Але доля тих українців, що відразу, не переходячи через національну боротьбу, стали до послуг Москви, була не краща. Шахрай, який перший підніс голос на Трудовім Конґресі за злучення з Москвою, згинув без сліду, а Затонський, базарський кат та один з творців харківського уряду, чекає своєї долі в льохах Чека. Урятувалися лише ті, що за прикладом Винниченка відразу дісталися за кордон і висловлювяли свої симпатії до Советів здалека; але вони також морально страчені в публічній опінії. Очевидно, принаймні на цей раз традиційне „лакомство" не пішло українцям на користь.

М. Єреміїв

за матеріалами газети Свобода  (березень 1938)

Додати коментар
 11.06.2018 10:19  Каранда Галина => Суворий 

Я не знаю, чи щиро він підтримував більшовиків, чи мав якісь свої міркування. Досадно, що так.
та там взагалі вибору особливого не було. Відмовився співробітничати - розстріл, пішов на співпрацю - розстріл трохи пізніше, затаївся і не дихаєш - однак хтось донос напише, добровільно чи під примусом - однак розстріл... весело... ефективна боротьба з перенаселенням...

 11.06.2018 09:44  Суворий => Каранда Галина 

Як любили писати в радянських газетах "награда нашла героя"... За помилки життя може винагородити по всякому.

 11.06.2018 06:55  Каранда Галина => Суворий 

Вікіпедія каже про березень 1937... рік не признавалися про розстріл?
Страшні часи.