Мовний плебісцит на Закарпатті: як перемогли москвофіли? (1938)

БОРОТЬБА ЗА РІДНУ МОВУ НА ЗАКАРПАТТІ

Кому що, а курці просо... В Європі і в Азії міняються кордони держав, народи напружують усі сили, щоб не заскочила їх несподівано якась біда. А в нас, на Карпатських горах, своя, внутрішня боротьба заполонила уми й серця провідної верстви народу — інтелігенції, йде боротьба за мову і назву. Голосування за голосуванням, після того протести, далі протести проти протестів, взаємні образи, петиції до крайового уряду, до міністерств у Празі та до парламенту. 

Плебісцит, за дотеперішніми відомостями, ніби „виграли" москвофіли. Як це могло статися, що більшість української людності голосувала за Pосійську мову в школі? Чи дійсно москвофілам пощастило переконати народні маси всього краю, що, мовляв, людність за Карпатами та сама, що й у Московщині? Зовсім ні. 

Цілий плебісцит — це звичайне шахрайство місцевих політиканів; це була гра на несвідомості і темноті закарпатської людності. Бо під час голосування не казали людям, що „русска" школа — це те саме, що й московська. Ні, їм говорено, що „русска", це їх рідна, руська мова. Отже селянин чи робітник, що подавав свій голос на руську школу, думав про рідну, народну мову закарпатської людності. Ще й досі слова „українець, український" для більшості закарпатської людності нові і чужі. Ще перед світовою війною було так у Галичині та на Буковині. Тоді, як знаємо, наші установи й видавництва вживали часто подвійної „українсько - руської" назви. Можливо, що це була помилка провідників українського національного відродження на Закарпатті, що вони не призвичаювали народ послідовно і систематично до такої подвійної назви. Тоді може й не було б таких несподіванок, як сталася на Закарпатті з плебісцитом.

Формально москвофіли „виграли" плебісцит. Але чи можна завести в закарпатських школах московські підручники і вчити тією російською мовою, що на Московщині? Отже, виявляється, що самих москвофілів їхня „перемога" поставила в дуже неприємне положення. Бо тепер перед народом мусить виявитися обман і шахрайство. Ті, що голосували за „руську", себто рідну, українську мову, довідаються, що їхніх дітей примушують у школі до чужої, московської мови. Крім того, самі вчителі-москвофіли тої російської мови не знають. З цього випливає, що в школах ці вчителі вчитимуть з російських книг, але будуть вимовляти кожний на свій лад, як кому подобається. Таким чином буде ширитися небувала в світі „тарабарщина". Правда, москвофіли після своєї „перемоги" беруться влаштувати курси московської мови для вчителів. Але хто це видав, щоб можна було за два місяці навчитися чужої мови так, щоб нею вчити в школі? Навіть „стовпи" москвофільства на Закарпатті московської мови не знають і для цього незнайства дають документальні докази. 

Ось, наприклад, видана в Мукачеві друкована заява до чеського уряду, яку москвофіли дають на підпис несвідомим людям по закарпатських селах і містах. Заяву видрукувано мовою чеською і російською. В чеській мові нема помилок, бо мабуть перекладав цю заяву якийсь чех. Але в тексті російському — помилок дуже багато, і то таких, що для розуміння думки треба звертатися до чеського тексту. Москвофільська „перемога" — це палиця з двома кінцями. Москвофіли думають, що вони задушать „гидру українства". Але в їхні серця закрадається тривога й сумнів. Бо ж справді, як зазначає український посол до чехословацького парламенту Ревай, українство росте на Закарпатті швидко. 1930 року тих, що назвали себе українцями, на Закарпатті налічено три відсотки. Тепер, при плебісциті, до українства зголосилося більше як ЗО відсотків. Отже збільшення вдесятеро. Ще одна така „перемога" — і москвофіли лишаться без війська, як колись король Пирг у війні з римлянами!` По селах і по містах Закарпаття прокидається свідомість, зростає протест проти чужої мови, проти калічення мови народної. Уже діти на шкільній лаві гордо кажуть учителеві москвофілові: .„Я був, є і буду українцем!" Уже, навіть москвофіли спустили з тону і пишуть, що там, де більшість населення висловилася за українську школу, має бути українська мова. Але свідомі українці на ці солодкі слова не зловляться. Цим шахраям, агентам чужинців, може бути тільки одна відповідь: боротьба до повного знищення язви москвофільства.

за матеріалами газети Свобода (квітень 1938 року)

Нічого собі, афера...