Волинь та Галичина: полонізація прискореним темпом (травень 1938)

У своїх змаганнях за поширення стану посідання та скріплення польського елементу на землях, заселених неполяками, польські чинники послугуються різними засобами, щоб лиш осягнути цю свою ціль. Над цею справою працюють різні польські політичні та культурно-освітні організації, не лиш місцеві, але й позамісцеві (напр. „Товажиство попєрання зєм всходніх") і не можна закривати очей на те, що ця акція тут і там позначується чималими успіхами. Коли напр. візьмемо до уваги статистичні дані щодо Волині, то побачимо, що в початках польський елемент мав тут З%, а тепер доходить уже до 15%.

Збільшення польського елементу відбувалося головно через прихід колоністів, осадників, урядовців, учителів, купців. Але це все показалося замало. Остаточно осадників та колоністів нема де  розміщувати, бо й на цих просторах панує відсутність землі. Зрештою саме слово „осадник" чи „колоніст" вказує, що це елемент напливовий, чужий, нічим не зв`язаний з цими землями. Треба було оглянутися за якимись автохтонами, що скріпили би польський елемент на цих областях та засвідчили б, що вони їх власники, бо існують тут від віків. І ось пригадали собі, що, мовляв, колись перед розборами польський елемент становив тут 25% населення, а лише через насильство царського уряду він змінив свій обряд та затратив своє польське національне обличчя і зукраїнився! Отже на думку польських асиміляторів, слід завернути цих людей на лоно польськості і в цей спосіб допровадити процент польського населення до його передрозборового стану, заселяючи його цими „автохтонами". І ось від якогось часу ведеться гостра кампанія за цю ревіндикацію душ. Очевидно, зі зміною рлігії має наступити зміна національності, бо знаємо, як у наших відносинах національність сильно зв`язана з релігією й обрядом. І тут польські кола забувають одну кардинальну річ, а саме, що ці заблукані вівці ніколи не були римо-католиками; лиш уніатами, отже запопадливість римо-католицьких кругів тут ніпричому. 

Ця ревіндикація душ була вже давно приготовлюна й щойно тепер стали ясні і зрозумілі деякі почини різних польських кіл у справах православної церкви. 

Річ ясна, що ціла та акція звернена проти українського населення через те, що 95% православних на Волині, Поліссі і Підляшші становлять українці, а лише 5% інші (москалі, білоруси, чехи). Тому українське громадянство цих земель мусить собі уявляти небезпеку з цього боку. 

Зрештою ревіндикація душ не обмежується лише до реліґійної ділянки, але охоплює теж шкільництво й виховання молоді, тримаючися засади „нагинай галузку, поки молоденька". Відомий „лєкс Волошиновскі" перестав уже бути лише паперовим проектом, чи газетною статтею та думкою одиниці. Шкільні власті послідовно переводять його в життя: навіть у селах з чисто українським населенням впроваджується, не вважаючи на рішучі протести батьків, вже від першого класу науку всіх предметів виключно польською мовою, залишаючи українську лиш як предмет навчання в мінімальній кількості годин. У цей спосіб залишки утраїнських шкіл зникають з лиця землі. Шкільні власті точно перестерігають, щоб діти знали не лише докладно польську мову, але щоб у першу чергу вважали її за рідну, щоб не лиш говорили, але думали й чули по польськи. В дітей втовкмачується, що вони польські діти, а вчителі пильно вважають, щоб ні одним словом не згадувати дітям про їх національну відрубність, та цим убивається в дітей любов до свого рідного. 

Бачимо, що польська політична думка, зокрема на Волині, переходить новий етап: щораз мовкне політика (навіть ця на словах) з`єднування місцевого населення шляхом мирного, опертого на взаємній толеранції і рівноправності співжиття двох народів, а щораз більше приходить до голосу політика повної асиміляції й полонізації українського населення. 

Очевидно, цьому новому наступові мусимо протиставитися. Лише прив`язання до всього, що рідне, лише тверда й непохитна віра в перемогу та внутрішня консолідація допоможе нам зберегти своє чисте національне обличчя й зберегти себе для рідної нації. 

ЛЬВІВ. — Українська преса опинилась у надзвичайно тяжкому положенні, бо не може висвітлювати правдиво найважніших справ. Польська, цензура конфіскує цілі наклади українських газет; за яке-небудь слово, що бажає вияснити справу Союзу Українок, чи хоч би криваві події у Вільхах Мазовецьких. Ось на те й жалується „Діло" ч. 107.

„Новий Час" 

за матеріалами газети Свобода (травень 1938 року)