Британський депутат цікавиться, де обіцяна галичанам автономія? (червень 1938 року)

ЛОНДОН. — Посол Рис Дейвис поставив у британському парламенті запит до прем`єр-міністра у справі переслідувань і закриття українських жіночих і робітничих організацій у Польщі. Посол Дейвис хоче знати, чи ці переслідування є наслідком того, що ці організації домагаються автономії, згідно з рішенням аліянтів від 11 липня 1919 p., як також, чи королівський уряд, що був одним з тих, що гарантували здійснення цього рішення, згідний запротестувати проти тих переслідувань. Є відповідь прем`єра на цей запит.

ЛОНДОН. У відповідь на запит посла Риса Дейвиса, звернений до прем`єра у справі того, чи є йому відомі закривання українських жіночих і робітничих організацій у Польщі, подано що британський міністр закордонних справ (лорд Галіфакс) є інформований правильно через британського амбасадора про внутрішнє положення Польщі. Далі подано, що уряд знає про рішення Найвищої Ради і Ради Амбасадорів у справі Галичини, як і про домагання автономії з боку УНДО, але зазначено, що бритійський уряд не брав на себе гарантій у справі надання східній Галичині автономії.

ЛЬВІВ. — Це загальне явище на українських землях під Польщею, що українець не може дістати роботи, коли про ту роботу рішає польська влада чи польське підприємство. Є одна тільки можливість: змінити обряд і принести метрику з костела. Так пише „Новий Час". І подає, як лозбавляюь праці українських робітників, що донедавна працювали на залізничнім шляху Ярослав-Рава Руська. Часопис подає прізвища тих, що їх видалили з цієї роботи чи до неї не прийняли. Заразом подає, що польські староства роблять перешкоди тим безробітним українцям, що хочуть шукати праці в Німеччині. Їм не дають-дозволу на виїзд.

СТАНІСЛАВІВ. — Теперішні українсько-польські відносини найкраще відбиває той процес, який поставив у Станіславові перед суд 22 молодих інтелігентних людей, 5 дівчат і 17 юнаків, що присвятились культурно-освітній праці серед нашого народу в станіславівському і сусідніх повітах. Це самі освітні організатори, вчительки або диригенти хорів. Ось вони: Микола Никифорчин, Ольга Косарчин, Василь Цап, Анна Скородинська, Василь Кручковський, Степан Орляк, Дарія Папій, Василь Лапчинський, Богдан Антків, Іван Михайлів, Олекса Пилипонько, Михайло Скорець, Ярослав Дусяк, Ярослав Дзиндра, Гнат Цар, Володимир Бацван, Іван Осадца, Ярина Солодух, Яків Романович, Ярослав Ференц, Михайло Стасюк, Марія Крушельницька. 

Польський прокуратор добачує злочин у тому, що деякі з тих освітніх працівників заложили на терені станіславського воєводства „Професійний Союз Культурно-Освітніх Працівників", хоч поправді про ту справу тільки дискутовано. Далі закидає їм акт обвинувачення, що вони намагалися створити акцію „Перетворення Гуцульщини", якою хотіли ослабити впливи польського „Стоваржишення Пшияцюл Гуцульщизни", а піднести українського національного духу серед гуцулів.

Підсудні стверджують, що вели таку акцію, яка є дозволена законами і з нею ніколи не ховались, а навпаки, писали про неї в часописах. Суд відкинув на початку розправи всіх свідків, що їх поставили підсудні на свою оборону.

СТАНІСЛАВІВ. — За ведення наскрізь легальної акції, зверненої проти пияцтва, як теж за національне освідомлювання гуцулів, не вислухавши свідків захисту, трибунал польського окружного суду в Станіславові засудив: Миколу Никифорчина на 4 роки тюрми, Ольгу Косарчин на 3 роки, Василя Цапа на півтора року, Василя Кручковського на 1 рік і 3 місяці, Степана Орляка на пів року, Дарію Гапіївну на 1 рік, Богдана Анткова на півтора року, Івана Михайлова на 1 рік і 8 місяців, Олексу Пилипонька на 2 і пів року, Анну Скородинську на 1 рік і З місяці, Ярослава Дусяка на півтора року, Ярослава Дзиндру на 2 роки, Гната Цара на півтора року, Володимира Бацвина на 1 рік і 3 місяці, Михайла Стасюка на 8 місяців, Марію Крушельницьку на 10 місяців. А з завішенням кари засуджено: Івана Осадцу на півтора року, Ярину Солодухівну на 1 рік, Якова Романовича на 1 рік.

ЛЬВІВ. — „Новий Час" (ч. 128) подає, що, як відомо, була колись у селі Вівсю славна стрілецька могила, в якій поховані Українські Січові Стрільці (У.С.С). Оту могилу усунено на наказ польської влади. Було це в 1934 р. А тепер, 10 червня, невідомі люди висипали вночі на тому самому місці високу могилу, а на ній поставили хрест з написом: „Хто буде розкидувати — тому, смерть!" Дня 11 червня поліція зігнала людей і змусила їх розкидувати могилу. Коли вони почали розкидувати, стався вибух. Чотирьох ранених людей відставлено до шпиталю в Підгайцях.

ЛЬВІВ. — „Новий Час" (ч. 135) подає відомість зо Старої Соли, що там уночі з 19 на 20 червня „невідомі люди" спалили на кладовищі 32 вінки зложені мешканцями цього містечка на пошану поляглим українським стрільцям. Не тяжко здогадатися, хто допустився цього нечуваного вчинку.

за матеріалами газети Свобода (червень 1938 року)