Терор проти польських комуністів в СРСР (липень 1938)

ВАРШАВА. — Як подає польська преса у „Червонім Штандарі", нелегальнім органі польських комуністів, з`явилося розпорядження комінтерну про розпуск центрального виконавчого комітету та всіх місцевих і окружних груп КПП. Комінтерн організує нову польську комуністичну партію та назначить для неї виконавчий комітет. Всі партійні легітимації КПП уневажнює, а хто ними послугувався б, то того вважатимуть провокатором. Усіх 12 членів центрального комітету КПП розстріляно або послано на заслання. Біля 300 визначних польських комуністів ув`язнено.

Винищування „старих большевиків" Сталін провадить по всіх секціях комуністичного Інтернаціоналу. Було б дивне, коли б Сталін не почав „робити порядок" також між польськими комуністами. Московський уряд має в Москві та в провінціях багато поляків комуністів, які віддавна зв`язали свою долю з долею большевизму.

Коли при кінці 19-го віку в Польщі почав ровиватися революційний рух на нових основах, то вже в той час в революційнім польськім русі було дві течії: самостійницька і автономістична. Революційний рух у бувшій царській Росії ішов під прапором соціалізму. Більшість польських соціалістів під проводом Пілсудского ставила в свою програму незалежну Польщу. Але була й поважна меншість між польськими соціалістами, яка виступила вороже проти ідеї самостійної Польщі. 

1893 року утворена була „Соціал-демократія Польщі й Литви", яка поборювала Польську Партію Соціалістичну за її самостінництво. Соціал-демократія Польщі й Литви вважала, що Польща є міцно зв`язана господарськими зносинами з Росією, бо польська промисловість мала в величезній Росії багатий ринок для продажу своїх товарів. Через те „соц. демократи Польщі й Литви" думали, що відірвавшися від Росії Польща зруйнує своє народне господарство. Мали вони надію на революцію в Росії, яка мала б забезпечити польському народові національні права і політичну автономію в границях російської демократичної республіки. Цілі десятки років тривала боротьба між Польською Партією Соціалістичною (Пілсудскі) та Соціал-демократією Польщі і Литви (Р. Люксенбург, Ф. Дзєржиньскі, Варскі й ін.). В запалі боротьби одні других називали зрадникам нації, ворогами польського пролетаріату, наймитами буржуазії (польської або російської) і т. д. 

1903 року, коли з`їзд російських соціал-демократів відмовився виступити проти ідеї незалежності Польщі соціал-демократія Польщі й Литви з протесту порвала зв`язки з російськими соціал-демократами, вважаючи, цілком безпідставно, що російські соціалісти прийняли погляди партії Пілсудского. (П.П.С.) 

Світова війна і дальші події вирішили довголітній спір між ППС та Соціал-Демократією Польщі й Литви. Польща добилася самостійності, а соц. демократи Польщі й Литви опинилися в рядах комуністичної партії. Була ще одна нагода у бувших „Соц.-демократів Польщі й Литви" виграти історичний спір з польськими самостійніками. Це було року 1920-го. Діячі бувшої „Соціал- демократії Польщі і Литви" пірнули з головою в російськім большевизмі. Діячі цієї партії — Ф. Кон, Ф. Дзєржиньскі, Менжинскі, Воровскі, Мархлєвскі й ін. грали величезну роль в большевицькій російській партії та в советськім уряді, як комісари, дипломати й організатори. Кожен знає, що поляк Фелікс Дзєржиньскі наклав відбиток свого фанатизму і нелюдської жорстокости на криваву роботу большевицького Чека - Г. П. У. 

Польські комуністи в російськім СОВЄТСЬКІМ уряді мали надію дійти до влади в Польщі з допомогою російської „червоної армії". Коли російське військо під проводом Тухачевського наближалося до Варшави, то при цій армії був „польський совєтський уряд", якого членами були вже згадувані Кон, Дзержиньскі й ін. Поразка большевицького війська над Віслою перекреслила плани польських комуністів, але надія на ‚‚світову революцію" між ними не згасала. Фактично ж ці поляки своє знання і велику енергію віддали на будівництво російської большевицької держави. 

Коли настала в СССР „ера Сталіна", який дуже мало покладає надію на „світову революцію" і кинув клич будування соціалізму в одній країні, то це рішення болюче вразило багатьох старих большевиків. Вони бачили в новій політиці Сталіна порушення догм Лєніна. Для поляків-комуністів було неприємне також те, що Сталін постійно шукає порозуміння і добросусідських відносин із Польщею і навіть дає обіцянки вкоротити руки польській комуністичній партії. Ще багато інших причин мають поляки комуністи, щоб бути в опозиції до Сталіна. Їм, вихованим у дусі наївного космополітизму (всесвітянства), що, мовляв, „пролєтаріат не має батьківщини", доводиться тепер відчувати й бачити, як Сталін планово ширить російський націоналізм і шовінізм у совєтській школі, в армії, в пресі, в літературі і в кіно. Комуністичні поляки побачили, що вони замісць світової революції помогли відновити російську державу на інших основах, але з тою самою душею. 

Опозиційні настрої серед польських комуністів не були таємницею для Сталіна і його помічника Єжова. Вже давно ходили поголоски, що з провідними польськими комуністами в СССР діється щось недобре. Тепер виявилося, що Сталін учинив криваву розправу над комуністами-поляками року 1937. Процесу не було. Просто оголошено, що старі діячі польського большевизму Адольф Варскі, Марія Кошуска, Лєнскі (Лєщиньскі) та інші були агентами польської тайної поліції... Цього досить. Відгуки цієї справи знаходимо в органі ком. Інтернаціоналу, що зветься „Комуністичний Інтернаціонал".

Там усіх старих провідників польського комуністичного руху названо провокаторами і слугами польського фашизму... Так минає марна слава того світу. Вчора — провідники світової революції — сьогодні дістають кулю в потилицю, як „наймити буржуазії". Коли б до цього часу дожив Дзєржиньскі, то хто знає, чи не пішов би він туди, куди помандрували Варскі, Зіновєви, Бухаріни і ін.? Чи не стоїть арешт довголітнього секретаря компартії України Станіслава Косьора, у зв`язку з убивствами інших поляків-комуністів в СССР? 

Машина терору працює далі; вона пожирає також своїх власних творців.

за матеріалами газети Свобода (липень 1938 року)