Про московський націоналізм (серпень 1938)

Росію представляють як країну соціалізму. В дійсності є це країна крайнього московського націоналізму: навіть просто — шовінізму, ксенофобії.

Коли світова соціалістична революція не вдалася, кремлівські політики перейшли до „будування соціалізму в одній країні". З цього вже легкий був перехід до советського патріотизму. А що провідним класом в советській революції був московський пролєтаріат (а властиво московська компартія), то ясно, що цей советський патріотизм швидко перемінився просто в патріотизм російський, московський. 

Тепер цей російський патріотизм проголошують у СРСР відверто і без ніяких серпанків. У большевицькій пресі не тяжко знайти апотеозу московського патріотизму. Російський народ апотеозують як „найбільш революційний з усіх народів світу", найбільш „свободолюбний", який усе боровся за „свободу й СОЦІАЛІЗМ" і „ніс визволення" іншим, відсталим народам.

До тих „героїв соціалізму" зараховують і розбійника Стєньку Разіна (XVII в.) і Пугачова (XVIII. в.) і російських письменників XIX в. і нарешті діячів першої (1905) і 2-гої революції (1917). Показується, що революцію робив російський народ уже й тоді, як Димитро Донской побив татарів на Куликовім Полі, і тоді, коли виганяв з Кремля поляків у 1612 р., а Наполєона з Москви в 1812 p.

Чини і досягнення князів, царів і пануючої верстви, дворянства, колись висміювані і плюгавлені, тепер советська преса і вчені звеличують і славлять як великі чини великого „революційного" російського народу. 

Мало того! Відгребують культуру, колись неговану і висміювану царської Росії, апотеозують російську літературу (Пушкіна), музику (Глінка — „Жізнь за царя"), танці і т. п. як творчість, винятково Богом обдарованого всякими талантами російського народу. Коли пам`ятників своєї літератури бракує, крадуть в українців (як напр. „Слово про полк Ігоря"). 

А хто тепер посміє піднести голос критики проти Росії як нації, хоч би проти Росії поміщицької, той дорого за це платить, як, наприклад, „Юда- Бухарін", що посмів назвати російський народ народом Обломових, за відомим героєм роману Гончарова (з часів кріпацької Росії), де вивів тип поміщика-росіянина — лінюха, нероби і лежня.

Російський народ проголосили вже „першим серед рівних" у совєтськім „союзі", народом — „вождем", який провадить усі інші, „відсталі" народи СРСР і який хоче провадити й народи поза межами СССР, народи „зогнилої європейсько-американської цивілізації". Ідеологія панівної верстви в теперішній Росії уподіблюється до ідеології касти, що правила Росією за царату. Той самий шовінізм, та сама ненависть до Європи, те саме претензійне й глупе, нічим не виправдане почуття вищості над іншими народами, нарешті — під прикриттям цієї шовіністичної ідеї — та сама гола жадоба панувати над тими народами.

Це нам треба собі усвідомити. Зрештою український націоналізм це собі усвідомив. Бідні лише ті соціалісти українські, які увесь свій вік вірили, що в СРСР будується царство соціалізму і рівності, і які тепер побачили, що законом життя там був і є — націоналізм.

за матеріалами газети Свобода (серпень 1938 року)

так, я звернула увагу на те, як коротко і ясно формулюються думки. Без політичних викрутасів, як тепер...

Скоріше дивує, як люди чітко орієнтувались в проблематиці. Зараз з усіма інтернетами разом узятими багато хто плаває в елементарних речах. Дивина...

аби автор статті був живий зараз, він би подивувався, наскільки нічого не змінилося за 80 років.