Як більшовиками 17 липня 1918 вбили царя Миколу II та його родину

З приводу недавно наспілої вістки про смерть відомого вбивника царя Миколи II Янкеля Юровського, в європейській пресі появилися знову спогади про обставини, серед яких загинув цар та його родина в ніч з 16 на 17 липня 1918 р. в Екатеринбургу. На основі цих спогадів я подаю тут головні подробиці. 

Після того, як у другій половині травня 1918 р. арештована царська родина була вже вся в черговім в`язничнім осідку, а саме в домі купця Іпатієва в уральськім місті Екатеринбургу — сьогодні воно називається Свєрдловськ — зайшли такі обставини, що прихильники царя могли ще раз потішатися надією на змогу визволення арештованих з рук большевиків. У зв`язку з протибольшевицьким повстанням адмірала Колчака — розстріляного 7. II. 1920 р. в Іркутську — царський прихильник князь Багратіон намагався визволити рідню царя ще тоді, коли її держано в Тобольську. А коли це внаслідок нерішучості царя не вдалося, і вся царська родина була переведена в Екатеринбург, то Багратіон подався зі своїми людьми і собі в напрямі Екатеринбургу, так, що в перших днях липня був він тут уже в такій близькості, що міг осягнути місто впродовж кількох днів. План у нього був такий: з одної сторони він готувався до наступу на місто, а одночасно з цим гадав рятувати царя при допомозі вірних людей на місці. Якби це вдалося довершити, Микола II мав бути проголошений царем спершу в Донській області, а враз з тим мала бути проголошена і зовсім нова конституція для всієї Росії та загальна боротьба проти большевизму. А якщоб цар не надавався добре на носія всіх отих задумів, то в Багратіона був план проголосити володаркою нової російської монархії найстаршу доньку царя Ольгу, в яку він, як кажуть, закохався. 

Але хоч і як розважливо намагався Багратіон здійснити свій намір, надіславши в Екатеринбург молодого козацькго чотаря Іворіна, що в перебранні мав тут вести акцію на користь царської рідні та перехитрити большевиків, особливо ж головного їх ватажка в Екатеринбургу Юровського змовникам не вдалось. 

І отак після того, як Юровський у відповідь на свій донос про розкритий заговір з метою визволення царя одержав з Москви від Свердлова, як від голови тодішнього Всеросійського Центрального Виконного Комітету, наказ „відповідно до обставин" покінчити з царем та його ріднею, очільник екатеринбурської чека рішився на все.

Тоді ось з Москви, разом з повертаючими делегатами Юровського, а саме Голощокіном та Сиромолотовом, прибули і десять вибраних солдатів з рядів московської чеки, т. зв. „катів чрезвичайки". П`ять з них це були прості злочинці, випущені недавно передчасно з криміналу, а других п`ять — воєнні полонені, що втекли з табору, де були поміщені.

Отак з цими помічниками взявся Юровський довершувати останнього порахунку з царем.

Недовго після півночі двері кімнат, де жили ув`язнені, з лопотом відчинились і царську сім`ю голосним криком було розбуджено. Це Юровський вдерся сюди зі своїми посіпаками і наказав царській родині зараз одягатись і готувитися до від`їзду, що мав наступити коло 4 години ранку ніби тому, що в місті ставало щораз неспокійніше. Коли ж усі були вже готові і поснідали, їм до години 3:30 довелось чекати подальших розпорядків Юровського. Щойно в той час з`явився він у них знову, і то в товаристві свого застуника Нікуліна та представників екатеринбурської чеки, а саме Медвєєва, Єрмакова та Ваганова, що всі були озброєні. Юровський заявив цареві, що поки приїдуть авто, їм усім треба чекати у великій кімнаті геть унизу, де була пивниця, і туди зараз і подались усі. Попереду ішли Юровський і Нікулін, далі цар, з престолонаслідником, який не був в силі йти на руках, за ним цариця і чотири доньки, лікар професор Боткін, покоївка цариці Демідова, кухар Харитонов та один льокай. Три інші представники чеки ішли позаду. Великі княжни і лікар несли свої клунки самі, кухар і слуга речі царської пари, а покоївка несла дві великі подушки, призначені на ліжко для престолонаслідника.

Отак усі зійшли вниз до пивниці, де опинились у великому, зовсім порожному просторі з двома вікнами на вулицю і двома на подвір`я. Стіни були вибілені, долівка кам`яна. Всі вікна були обшальовані грубими дошками, увесь простір освічений одною електричною лампочкою посередині стелі. По обох боках цієї кімнати були залізні двері.

„Отут маєте чекати, поки не приїдуть автомобілі", наказав Юровський. „Вони небаром будуть тут".

І з цим він ураз зо своїм почотом пішов геть, грюкнувши за собою дверима. В`язні оглянулись по кімнаті.

Крісел було тут усього три. В середині кімнати сидів престолонаслідник, по його лівому боці цар, а з правого боку стояв доктор Боткін. Цариця сиділа при вікні, при при ній стояла княжна Тетяна, тоді, коли три інші доньки царської пари притулилися до стіни біля вхідних дверей, а служба по лівій стороні від них. Всі клунки були складені поруч.

Так минуло десять хвилин, упродовж яких чути було, як з гуком і шумом почали на подвір`я заїжджати авто. Відчинилися залізні двері, крізь які всі ув`язнені увійшли в пивницю, і в кімнаті з`явився гурт людей. Це були Юровський, Нікулін, Медвєєв, Єрлаков, Ваганов і тих десять чекістів, — мабуть латишів — що їх Свердлов прислав Юровському в допомогу з Москви. Таким чином увесь простір наповнився озброєними людьми, яких вид царя і його оточення сильно стривожив, бо всі ув`язнені побачились раптом безборонними жертвами віч-на-віч з невблаганним ворогом. В один момент цар і цариця підвелись на своїх кріслах, а й престолонаслідник устав і повний тривоги притулився до батька.

- Це що таке? — спитав цар спокійно. — Я був тієї думки, що нас перевезуть на інше місце, бо в Екатеринбургу неспокійно. І це нам обіцяно. То чому тримаєте нас у цій пивниці? Адже авто вже заїхали. І чого тут цей відділ озброєних?

— Досить, Миколо Романов - прохрипів тут важко п`яний Юровський — ваші приятелі хотіли вас врятувати, але це їм не вдалося... Нам відомо все; і тому ви всі присуджені на смерть... Тепер буде виконаний присуд, ваше життя пропало! 

Але цар, який мабуть не зрозумів гаразд того всього, що прохарамаркав п`яний Юровський, запитав: „Що?" Цариця й княжни перехрестилися. Юровський гукнув „Оце тобі відповідь!", двигнув проти царя револьвер і вистрілив два рази так влучно, що цар був убитий на місці і впав лицем додолу. 

І з тою хвилею почалась загальна стрілянина з рушниць і з револьверів. В її огнях жертви метушились і падали з усіх сторін. Престолонаслідник, спершу лиш поранений застогнав, і тут цариця кинулась до нього, заслоняючи його своїм тілом. Убивники націлюються на неї і на дитину, одна хвиля і вже обоє валяються скривавленими трупами під ногами чекістів. Покоївка Демідова закривається від усіх одною з великих подушок престолонаслідника, о за її пикладом робить теж княжна Анастасія. Багато пострілів втрапляє в піря подушок, так що і Демідова, і царівна поки що лише поранені і в’ються від болю по долівці. Підскочили до них два латиші: один доконує Анастасію, другий убиває Демідову ударами приклада у голову, розбризкуючи її мозок по стіні.

Швидко увесь простір наповнився вщент хмарами диму і запахом крові. І коли вже ніхто з жертв не подавав ознак життя кати під проводом Юровського кинулись обдирати трупи від усього цінного. Зокрема від перснів  та іншого. Потім обшукали всі клунки і пакунки. Потім окремий відділ робітників повитягав повбиваних за ноги сходами пивниці вгору на подвір`я, де їх повкидали у велике вантажне авто і, пикривши добре мішками, вивезли звідти на підібране Юровським місце за містом. Тут роздгли усіх догола, щоб ще раз обшукати одяг на дорогоцінності. Далі облили одинадцять трупів бензином, нафтою та смолою, і на трьох вогнищах спалили.

Д-р Остап Грицай.

за матеріалами газети Свобода (вересень 1938 року)