25.09.2018 17:41  Суворий 

Закарпатська криза: криваве побоїще у Львові (жовтень 1938)


ВІДЕНЬ (Спеціальна телеграма). — 11 жовтня відправлено з нагоди подій на Закарпатті богослужіння по всіх церквах Львова. В богослужіннях взяло участь понад 20 тисяч народу. Катедра св. Юра була набита людьми, а тисячі людей заповнили вщерть подвір`я. По богослужіннях українські маси вийшли з церков і сформували величавий похід в напрямі ринку. На чолі походу йшли десятки священників. Під час походу вибито вікна в центральних польських редакціях. Опісля впродовж трьох днів польські юрби плюндрували українські установи.

Окружною дорогою аж через Ригу, в Латвії, приходять до Америки вісті про криваві події в різних містах Галичини на тлі польської політики проти Закарпатської України.

Переслані правильною дорогою, себто цензурованою польським урядом, вісті подали були такі факти: Українці під польською окупацією жваво й активно зацікавлені долею Закарпатської України. Добре свідомі польської політики в користь Мадярщини, ці українці використовують усякі легальні засоби для оборони українських інтересів. Перед усім вжили вони старого права петиції й вислали до польського уряду у Варшаві делегацію з меморіалом проти прилучення Закарпаття до Мадярщини. Делегація, котру донесення лучили з УНДО-м, виступила проти польської політики в цій справі. Чи приняв польський прем`єр цю делегацію, чи не приняв, і яку відповідь дав їй, приймаючи, чи її відправляючи, невідомо. Подано лише в цензурованій депеші, що польський уряд „очевидно" не може брати під увагу українського меморіалу, бо ж уряд попирає мадярські домагання.

Наступного дня на вістку, що українці в Чехословаччині дістали політичну автономію й згодилися лишитись при Чехословаччині, у Львові влаштовано в катедрі св. Юра велике богослуження подяки, після котрого вірні пішли походом під палату митрополита. Тут, як каже легальне донесення, на них напали польські націоналісти й побили багатьох українців.

Нелегальне донесення подає, що, вийшовши з церкви, українці пішли вулицями міста, викрикуючи за Україну й проти поляків та мадярів. На похід наскочила з боків із засідки сильно озброєна польська поліція й почала стріляти в демонстрантів. На місці впало багато українців убитих і поранених. Демонстрацію таким способом розігнано, і тоді польська юрба напала на українську катедру й на митрополичу палату. Подібні події, кажуть вісті, мали місце й в інших галицьких містах, перед усім в Станіславові.

Американські газети не знають про ці події тому, що польський уряд негайно подбав про здушення вісток. В цілій Галичині введено винятковий стан. Українським газетам заборонено не лише писати про події, але й подавати смертні оповістки про похорони жертв. Телеграфи, й телефони піддано під строгу цензуру. Через те кореспонденти закордоних газет могли передати вістки лише таємним, нелегальним способом.

Кров, пролита на вулицях Львова за долю українців на Закарпатті, буде мати величезне значення для українського народу, для його всієї грядучої історії. Ця кров, пролита в обороні українців за Карпатами, освячує найвищою жертвою нерозривний зв`язок України по обох боках Карпат. Кров, що забагрила вулиці галицької столиці, навіки лишиться в пам`яті всіх українців як нерозривна ланка, що буде лучити Ужгород, Мукачів і Пряшів зі Львовом, а через нього з Києвом.

за матеріалами газети Свобода (жовтень 1938 року)

Додати коментар
 25.09.2018 20:15  Каранда Галина => Суворий 

Пам`ять - така дивна вибіркова штука. Навіть стосовно однієї людини... Тож на якусь там вічну пам`ять народів годі сподіватися... в межах одного покоління можуть все перекрутити.
Тож колективна пам`ять поняття більш ефемерне, ніж колективна відповідальність... за нашу коротку пам`ять відгрібаємо всі гуртом... ну, майже всі.