Чому зрадили Чехословаччину: геополітичний успіх Гітлера та прорахунок Сталіна - I (листопад 1938)

1. 

Від 21. травня до кінця вересня Чехословаччина жила в політичній небувалій гарячці. Війна, що нависла була над цією країною, загрожувала охопити цілу Європу і поширитися в цілім світі. Тільки енергія і рушучість голови британського уряду Чемберлена, що став посередником між Німеччиною та Чехослоловаччиною, відігнали примару війни від Європи. Не знати, чи надовго. Оглядаючися на ті події, що пролетіли як блискавка, і впродовж десятьох днів змінили карту середньої Європи, не можемо минути питання: Чому так сталося? Чи був для Чехословаччини інший шлях розвитку?

Чехословацька республіка була дитиною держав Антанти, що перемогли в світовій війні 1918 року. Щоб переможена Німеччина не повернулася до статусу великої держави, мирні договори віднесли значні території, заселені німцями, до чужих держав: до Польщі, Італії, Чехословаччини. Решту старої Австрії примусили до «незалежного життя» в окремій державі. Дехто з тих, що ділили Європу 1919 р. на мировій конференції в Парижі, мали сумнів, чи треба Чехословаччині давати таку велику німецьку меншість (більше 3 мільйонів). Чеські дипломати запевняли в Парижі, що вони зроблять із Чехословаччини поліпшену Швейцарію.

Знаємо, що чеська політика не зробила з Чехословаччини Швейцарію. Навпаки, цілих 20 років замість обіцяного федералізму, в Чехословаччині панував централізм за французьким зразком. Прага, чеська бюрократія, кермувала державою. Про надання широкої автономії народам Чехословаччини почали думати в Празі лише 1938 p., майже напередодні катастрофи. Це вже було запізно.

Останні події в Чехословаччині показують, що чехи, як державний народ, не здали історичного іспиту. Це щиро визнає вся чеська преса і деякі „мудрі по шкоді" політичні діячі. Історія дала чеському народові 20 років спокійного життя для упорядкування внутрішніх відносин із націнальностями на основі справедливості і повної рівноправності. Цього не зроблено. Цілих 20 років проповідувано фікцію про „чехословацький народ", коли ясно, що є окремі народи—чеський і словацький. Чеські політичні провідники не спромоглися визнати повну рівноправність німців у Чехословаччині тоді, коли велика більшість німців стояли на боці чехословацької державності і не думала про прилучення до Німеччини. З незрозумілих причин занедбано навіть пропаганду німецькою мовою між чеськими німцями. Аж до 1938 року на 4 чеські і 3 словацькі радіотранслятори в Чехословаччині не було жодної німецької радіостації. 

Три з половиною мільйни німців були таким чином віддані під вплив щоденної, ворожої чехам пропаганди з Німеччини. Але навіть у цих несприятливих обставинах серед чеських німців було багато тих, хто не хотіли, щоб Судетська область прилучилася до Німеччини. Вони не хотіли жити під диктатурою Гітлера. Ці німці вірили до останнього моменту, що Чехословаччина буде новою Швейцарією, в якій здійсниться демократична рівноправність народів. Але для планової реформи чехословацької держави в 1938 році історія вже не дала часу.

Помилки, внутрішньої політики ми вважаємо за основні, з яких з фатальною необхідністю прийшла державна катастрофа Чехословаччини. Що це так, показує, між іншим, ситуація у Словаччині. Хоч словаки були по суті другим державним народом Чехословаччнни, то вони не почували себе повними господарями своєї країни. Звідти клич автономії. Цю автономію словаки здійснили просто революційним шляхом, і то в час найбільшої небезпеки для держави, коли вже німецьке військо забирало німецькі землі Чехії і самої Словаччини. Коли б була в Чехословаччині інша внутрішня політика, то за 20 років мирного співжиття могла б утворитися між її народами спільність інтересів, проти якої була б безсила пропаганда сусідів з Берліну, Варшави і Будапешту.

за матеріалами газети Свобода (листопад 1938 року)

Та й на своїх теж...

Історія - абсолютно безглузда наука, бо більшість категорично відмовляється вчитися на чужих помилках...

Про нас можна сказати те саме... якби 20 років була інша внутрішня політика, було б все інакше...