Стратегія Сталіна: мільйони в концтаборах та превентивне мордування радянської еліти (грудень 1938)

Так, як тепер йдуть справ, то Совєтська Росія на терені міжнародної політики не присутня. 

Відбуваються різні важливі наради великих держав, як ось цієї осені в Мюнхені, але представників від Советів там немає. 

Останній виступ Літвінова в Женеві мав радше демонстраційний характер і ніхто навіть не припускає, щоб совєтська політика могла в найближчому майбутному стати „змобілізованою". 

По ревеляціях (зрештою досить обережних) славного американського льотчика полк. Ліндберга про стан більшовицького летунства також і віра у непереможну силу того летунства є сильно похитнена. За своїм звичаєм, напали большевики в простацький спосіб на полковника Ліндберга як на „ворога народа", запроданця буржуазії і такими іншими гарними слівцями, якими московсько- большевицький слівник багатий. Та думка такого знавця як Ліндберг у справі большевицького летунства зробила своє і вплинула і на французів, що були схильні до близьких відносин із Совєтами, і на англійців, які, щоправда, цілком не симпатизують з большевизмом, але вважали Совєти за чинник, потрібний до втримання рівноваги на Далекому Сході.

Власне брак довіри у свої власні військові сили наказав Совєтам утриматися від якоїсь енергійнішої акції в Європі, а через це і вона перестала на них розраховувати, вважаючи їх державу радше за якийсь позаєвропейський край. В усякому разі загрожують Совєтам дві агресії: одна в Азії від Японії, друга в Європі від Німеччини, котра, як з усього видно, знову підносить справу самостійної України. Могла би бути ще небезпека третьої агресії — від Польші, але та зайнята руйнуванням православних церков та вибиванням вікон в українських інституціях, то й не може думати про якусь зачіпну політику проти Советів та піти дорогою, приписаною їй покійним Пілсудським.

А втім Сталін і тих двох перших можливих агресій так якби й не бачив: він має забагато роботи у себе вдома з дійсними і вигаданими своїми противниками. У його внутрішній політиці грає величезну роль так зване „превентивне мордування", описаний так спритно у славній повісті Шолохова „Тихий Дон". Сталін мордує завчасно (превентивно) всіх тих, які можливо колись могли би бути небезпечні для нього. Очевидна річ, що у кожнім чоловіці можна бачити „можливого" противника, і тому Сталін не перебирає і одного за другим посилає в „земельний комітет".

Останнім часах зник десь грізний прокурор Вишинський, а навіть могучий командир „дальновосточної" армії, Блюхер, пропав, мов камінь у воді. Мабуть і він при допомозі пострілу в потилицю дістався туди, де „ні болєзни, ні печалі, но жизнь безконєчная".

Те систематичне мордування триває далі, а до відома світового загалу доходять лише не раз винятково імена визначних помордованих. А скільки є менше знаних?! У совєтській пресі подають час до часу світлину Леніна в оточенні головних співробітників. І дивна річ: те оточення дуже часто зміняється. Фахівці вміють зручно монтувати фотографічні групи, в яких приходять усе нові обличчя на місце попередніх, уже щасливо ліквідованих. З давньої ленінської Гвардії бачимо хіба ще лише Кагановича і Молотова. Донедавна красувавався там ще і Єжов, обер-начальник Чека, але тепер і його не видно. І він пішов уже „ад патрес", як казали по латині, себто „до батьків".

Один з російських емігрантів, Б. Суворин, відомий автор книжки про Сталіна, обраховує в паризькім „Фіґаро" жертви сталінської „чистки" і наводить дуже цікаві числа. За останні три роки вимордувано в Совєтах все, що було поважніше й інтелігентніше. І так: „зникли" (з трьома лише винятками) всі члени Центрального Комітету большевицької партії та члени „Політбюро", яких іще Ленін туди покликав. Також „зникли" девять-десятих членів Совнаркому (ради міністрів).

А у війську „зникли" три маршали (з загального числа 5), 11 комісарів для військових справ та їх помічників, 6 генералів, членів воєнного cyду (з тих 8, що засудили на смерть маршала Тухачевського і його товаришів), 75 членів вищої воєнної ради (із загального числа 80), всі без винятку команданти воєнних округ і всі без винятку команданти ескадр. Масово „позникали" також специ-економісти, техніки і статистики — всі ті, що працювали коло „пятилєтки" і стояли на чолі „великанів" промисловості. „Позникало" також багато амбасадорів, дипломатичних послів і консулів, багато високих урядовців та професорів вищих шкіл. Сталін ліквідував у кількох останніх роках коло 70 тисяч людей — саму сметанку нової російської інтелігенції.

Наскільки можна судити з відомостей у пресі, лише в 1937 році виконано біля 5 тисяч екзекуцій. Та дехто з кореспондентів каже, що їх було в 10 разів більше, і це підтверджує Люш-ков, бувший шеф Чека на східнім Сибіру, якому вдалося втекти до Японії. В грудні 1937 р. було в Совєтах політичних в`язнів пів мільйона. Петров, співробітник Люшкова, обраховує інтернованих у „концтабори" на пять мільйонів. Річ очевидна, що вони там дармо не сидять, а мусять виконувати тяжкі роботи у лісах, при каналах та дорогах, а через злий харч та холод падуть, як мухи.

Але большевикам це байдуже і вони кажуть: „у нас людєй станєт". В`язні в бараках у Верхнім Уральску підрахували, що за останніх 5 років було ув`язнених 5 до 15 мільйонів людей.

Цікава річ, за що властиво мордують тих різних „спеців" та старшин. Отже за „зраду"! Яка ж це була „зрада"? Перед кількома місяцями часопис „Красний Флот" пояснював розстрілювання „спеців" і „командирів" на флоті тим, що вони були прихильниками будування не великих лінійних кораблів, а підводних човнів. І тому визнано їх „ворогами народу", хоч кожний знає, що чи то з літака чи торпедою легше влучити у великий корабель, ніж у невеликий, а такий небезпечний підводний човен. Так само за дурно розстріляно славного конструктора літаків Туполєва (P.S.: Туполєва не розстріляли, а відіслали в концтабір. Де він і пропав на певний час, що автору статті в 1938 році відомо не було.).

Боротьба Сталіна веде до знищення не лише тих, які хотіли б інакше працювати, як він, але які хоч би лиш відважились інакше думати, ніж він думає.

Внутрішнє становище погіршується ще й тим, що фабрики не постачають у потрібній кількості предметів щоденного вжитку.

Сталін каже за кару, як „ворогів народу", розстрілювати директорів тих фабрик, але це ситуації не виправляє. Сталін вступив на дорогу, з котрої вже не годен вернутись, а тому, що терор з його боку б`є і в армії,  і у флоті, та ослабляє цим очевидно і міжнародне положення Советів і вони перестають грати ту визначну роль у міжнародній політиці, яку ще так недавно грали. Вони дуже обережно оминають усілякі міжнародні непорозуміння, бо з них може прийти до війни, а війна мусила б принести погром для цілої шайки, що тепер так криваво панує над тою шостою частиною земної кулі.

Іван Наконечний.

 за матеріалами газети Свобода (грудень 1938 року)

При згадці про Туполєва згадала Корольова, теж заарештованого в 38-му. Неймовірна доля в того покоління. Можуть піднести до небес чи кинути в саме пекло в довільній послідовності і без жодної логіки й жалю...