03.04.2012 10:20
для всіх
10892
    
  11 | 14  
 © Тетяна Чорновіл

Іван Нечуй-Левицький

Іван Нечуй-Левицький

(13.11.1838, Стеблів – 2.04.1918, Київ )

Публікація до дня смерті українського прозаїка і перекладача

13 листопада 1838 року у сім’ї парафіяльного священника стеблівської містечкової Преображенської церкви Семена Степановича Левицького і його дружини Ганни Лук’янівни Трезвінської народився син Іван.

В дитинстві значний вплив на Івана справила його нянька, баба Мотря. Його батьки жили спершу у тісному приміщенні, і діти спали на кухні, разом з нянькою. Та знала безліч пісень і казок, водила малого з собою по весіллях і хрестинах. Згадана нянька приходилась моєму дідові родичкою. Правда, не можу сказати достовірно, скільки префіксів «пра» потрібно додати, щоб визначити мій родинний зв’язок з нею.Та в дитинстві не раз чула розповіді про няньку Левицького, мою пращурку.

Батько письменника у 40-х рр. відкрив на власні кошти українську школу для дітей стеблівських кріпаків. Разом з сільськими хлопчаками осягали ази грамоти й Іван та його брат.

Але школу закрив місцевий поміщик. У 1845 році, після закриття батьківської школи, малого Івана Левицького відвезли в Богуслав до дядька Євтропа Трезвінського. Той повинен був протягом двох років готувати свого небожа до вступу в духовне училище. На дев’ятому році життя Івана віддали до бурси: батько хотів, щоб його син став священником. Протягом шести років навчався там майбутній письменник. 1852 року Нечуй-Левицький закінчив Богуславське духовне училище, а наступного року переїхав у Київ, де поступив навчатися в семінарію.


Левицького ніколи не вабила духовна кар’єра, він прагнув віддати свої сили на користь народу. Закінчивши 1865 року академію у званні магістра богослов’я, Іван Семенович рішуче відмовився від попівської ряси і присвятив себе благородній педагогічній і літературній діяльності.

Протягом 1865-1866 рр. він викладав російську словесність у Полтавській семінарії. Там же написав перші свої твори — повість «Дві московки» й оповідання «Рибалка Панаса Круть», які були надруковані 1868 року у львівському часописі «Правда». Левицький писав свої гостросоціальні твори у надто тяжкій для української літератури час, а тому змушений був ховатися під псевдонімом, за який обрав прізвище козацького полковника, героя "Думи про Нечуя", яку дуже любив.

Службові обставини і матеріальна скрута примусили письменника вже через рік залишити Полтаву і виїхати до Польщі. З 1866 року Левицький — учитель Каліської жіночої гімназії в Польщі. А згодом його направили в Седлець, що на Підляссі. Тут він шість років працював у світській гімназії.

Після шестирічного перебування в Польщі Іван Семенович почав клопотатись, щоб його перевели вчителювати в Одесу або в Кишинів. 24 серпня 1873 р. прохання письменника задовольнили: його призначили викладачем російської мови першої Кишинівської чоловічої гімназії. Під час вчителювання в Кишиневі вийшли у світ його найкращі повісті «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880).

Виснажлива вчительська й творча праця, постійне переслідування з боку агентів Бессарабського губернського жандармського управління, сімейна невлаштованість — усе це швидко підірвало здоров’я Івана Семеновича. З цієї причини він змушений був піти у відставку.


Невдовзі письменник переїхав до Києва, де оселився на вулиці Пушкінській, у будинку №19. Тривалий час він жив, отримуючи невелику пенсію, якої ледве вистачало на харчі та плату за квартиру. До того ж ще й хвороба часто приковувала самотню людину до ліжка. Незважаючи на несприятливі умови для літературної праці, Іван Семенович за два роки написав нарис «В Карпатах», оповідання «Невинна», «Два приятелі» та інші твори.

…2 квітня 1918 року у притулку для старих одинарів перестало битися щире серце Нечуя-Левицького. Його поховали 4 квітня на Байковому кладовищі.


Любов`ю до літератури І. С. Нечуй-Левицький завдячує батьку - той не любив хазяйнувати, а був затятим книголюбом-читальником. Семен Левицький був прогресивним священником, читав проповіді українською мовою, збирав народні пісня та обряди. Мав удома багато праць з історії України, зокрема, рукописних. Через батька Іван познайомився зокрема із творістю Шевченка.

Коли малий Іван вчився ще в першому класі семінарії, під час контрактового ярмарку в Києві він побачив на вітрині французькі книжки. Першу з них ("Кривий біс" Лесажа) прочитав зі словником, а надалі всі гроші, що давав батько на гостинці, витрачав на книжки, написані французькою мовою. Так в бібліотеці майбутнього письменника з`явилися "Дон-Кіхот", твори Шатобріана та Е.Сю. Особливо гордився Іван ілюстрованою "Божественною комедією" Данте.

І. С. Нечуй-Левицький часто згадував, за яких умов він вирішив стати українським письменником. Професори Київської духовної академії, де він учився, не визнавали української мови й літератури. Один з них навіть висловився на лекції:

— В інтересах держави добре було б спалити українську літературу.

Це й підштовхнуло Івана Семеновича взятися за перо. Писав таємно від своїх товаришів студентів, з якими жив на одній квартирі. Навіть батькам не признавався, що став літератором.

Після виходу в світ оповідань "Не можна бабі Парасці вдержатися на селі" та "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти" до письменника приходила одна баба з Стеблева позиватися.

— Нащо, паничу, ви мене в книжці описали? Тепер мені проходу на вулиці не дають. На що письменник зазначив, що ця лайка незнайомої селянки є найвищим визнанням його твору!

У будь-якому товаристві письменник поводився завжди невимушене, привітно, з легкою добродушною іронією.

Якось, гостюючи влітку у свого брата в Стеблеві, він поїхав з одним батюшкою на його підводі на іменини. В гостях батюшка оповідав якусь неймовірну історію і викликав у всіх недовір`я; тоді оповідач почав звертатися за підтвердженням до Івана Семеновича. І той щоразу ствердно хитав головою. Коли ж батюшка закінчив, Нечуй мовив до гурту;

— А тепер дозвольте розповісти вам про двох кумів, які поїхали в гості разом на конях одного з них. І той кум, що мав коні, почав плести таку нісенітницю, що ніхто й віри не йняв. Тоді брехунець сказав кумові:

— Правда ж, куме, так було, правда?

— Правда, кумцю, правда, - відповів той, бо побоювався, що назад пішки піде.

— А ви, Іване Семеновичу, на чиїх же конях приїхали? - спитав хтось.

— Та на кумових же! - під загальний регіт показав Левицький на батюшку.

Іван Нечуй-Левицький все доросле життя прожив у Києві на вулиці Ярославів Вал. Його квартира була тісною, і вся була заставлена книгами. Письменник дивом пересувався між двома кімнатами у "проходах" між книжковими полицями і просто стопками книг.

На старість Нечуй-Левицький став педантом-відлюдником. Один поет запрошував його на зустріч Нового року. На що той відповів, що, по-перше, завжди лягає рано спати, по-друге, ні з яким Новим роком не знайомий, а тому зустрічати його не збирається.

У звичках Івана Семеновича було чимало такого, що викликало подив. Скажімо, сусіди могли по ньому перевіряти годинник: щодня за будь-якої погоди рівно о третій він виходив із своєї квартири, йшов на Фундуклеївську вулицю (нинішня вулиця Богдана Хмельницького), поволі піднімався до Театрального майдану, потім повертав праворуч на Володимирську вулицю, доходив до "підйомника", далі йшов на Володимирську гірку. Там сидів, милувався Дніпром, думав свої думи аж до шостої години, а тоді спускався вниз на Хрещатик і повертався додому. Вечеряв і, хоч би там що, рівно о дев`ятій лягав спати.

1904 року на ювілеї Нечуя-Левицького, саме тоді, коли виголошувалась доповідь про життя і творчість письменника, ювіляр підвівся з почесного місця в президії й рушив до виходу, його хотіли спинити, але він заявив:

— Уже скоро дев`ята година, - і таки пішов.

В 1917 році, в час політичних перипетій і безперевної війни літнього Нечуя-Левицького увечері на вулиці перестріли грабіжники.

— Ану, давай гроші!

— Їй-богу, нема ні копійки!

— Ти відомий письменник, у тебе грошей повні кишені!

Грабіжники обшукали старого, але нічого, крім порожнього гаманця, не знайшли. Потім переглянулися і віддали Нечую гроші, які мали з собою.

За півстоліття творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад п`ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п`єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», як згадував І. Франко, «читала вся Мала Русь з великою вподобою». А повісті «Кайдашева сім`я» та «Микола Джеря» й нині залишаються серед найкращих творінь української літератури.

Померти класику української літератури прийшлося в злиднях, у притулку для похилих самітників.

Тетяна Чорновіл цікавиться

  • Тетяна ЧорновілМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 08.09.2016 12:45  Виктория => © 

Подскажите у Левицького были стихи??если да,то как они называются ?

 01.10.2013 13:13  Тетяна Белімова => © 

{#}

Перечитала ще раз (для роботи))) Знову ставлю "чудово". Справжній життєпис! Написаний із любов`ю і повагою)))

 05.04.2012 12:27  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую за змістовні доповнення! Я б також ще могла доповнити біографію цікавинкою про те, що Левицький хоч і не був у шлюбі, але мав рідну доньку у Стеблеві, а пізніше внучку і правнучку. Та в совєтські часи замовчували ці факти, хоч з тією правнучкою і я була знайома. (померла вона вже). Але не хотілось подавати в біографію не підтверджених документально фактів.

 05.04.2012 12:22  © ... => Каранда Галина 

Дякую! "Афонського пройдисвіта" читала давно. Аферисти однакові у всі віки!!! :)))) Це витончені психологи, знавці людських душевних вад! Про духовенство автору було звідки черпати натхнення!

 05.04.2012 02:16  Каранда Галина 

Це оповідання я вперше прочитала років 6 тому і була просто вражена, наскільки воно актуальне й зараз, наскільки точно відображає сучасну добу... світ міняється, а аферисти ті самі!!! дуже раджу прочитати оповідання, воно невелике, написане легко й смішно.

АФОНСЬКИЙ ПРОЙДИСВІТ
( початок оповідання, для реклами вставляю, щоб прочитали:)

 Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм`янин. Тільки вдарять у дзвін чи на вечерню, чи на службу — в церкву входить поперед усіх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже літній чоловік, стає перед чудовною іконою, молиться, б`є поклони, зітхає, знаменується до образа богородиці й позад усіх людей виходить з церкви. Той чоловік був грек Христофор Хрисанфович Копронідос. Він довго блукав по селах на Україні, продавав кипарисові хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камінці, нібито з Єрусалима, свячену воду, ніби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навіть пальмові гілки, нібито посвячені на вербу в Єрусалимському храмі. Ті камінці він збирав на березі Росі, Расави та інших річок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць і з ставків. Продавав він і свячене помічне зілля і жебрав на Афон. Набивши добре кишені грішми, видуреними в темних богобоящих селян, він пішов на хитрощі вже більше корисні: задумав дурити багатих київських ченців...


 05.04.2012 02:05  Каранда Галина => © 

дуже цікава особистість... і описали Ви цікаво. і пра ---- бабка цікава!)

 05.04.2012 00:32  Тетяна Белімова 

Дозволю собі додати, що Іван Нечуй-Левицький виступав не лише як письменник, а й як теоретик літератури. Так, Нечуй-Левицький написав статтю “Непотрібність Великоруської літератури для України і для слов’янщини” (“Сьогочасне літературне прямування”), в якій обстоював багато важливих для тогочасної української літератури проблем, роблячи акцент на її самостійності й реалістичності.

 05.04.2012 00:23  Тетяна Белімова 

Вітаю! Дуже гарно написано! Дійсно створили живий портрет класика. Іван Нечуй-Левицьки був письменником-народником, темою його творів майже завжди було зображення життя простих українців. Виняток тут становлять дві повісті автобіографічного характеру з життя інтелігенції - "Хмари" (про роки навчання у бурсі), і "Над Чорним морем" (період вчителювання в Одесі та Кишеневі).

 03.04.2012 16:28  Каранда Галина => Микола Щасливий 

)))) подайте приклад!)

 03.04.2012 11:31  Микола Щасливий 

І це дуже доречний розділ, як бачим, деякі біографії за два місяці мають більше 1000 переглядів. Тобто авторів читатимуть точно.
...і також точно списуватимуть під шкільні твори )))

 03.04.2012 10:46  © ... => Микола Щасливий 

:))))) Просто ми вчили цей уривок у школі напам"ять. Я процитувала не все! Ще півуривка - про його улюблену скелю над Россю, яку називав Кам"яним Звіром". Нас навіть учителька на уроці водила на екскурсію до тієї скелі, але на фото її не видно

 03.04.2012 10:40  Микола Щасливий => © 

Нічого собі пам`ять )))

 03.04.2012 10:39  © ... 


А це місце на Росі, про яке Левицький писав:
" В Стеблеві, де кінчається Містечко, де Рось виривається з тісних берегів, обставлених скелями, є дуже гарне місце. Там Рось минає чималий скелястий острів Замок і знову зливається зі своєю Самовілкою.
Зараз за тим островом скелясті високі береги одступаються од річки, подаються трохи на боки... А там далі каміння ховається під землею, гори розступаються півкругом, і по рівному полю в"ється річка по зелених луках та левадах..."
Можливі неточності цитування! (писала по пам"яті) 

 03.04.2012 10:33  Микола Щасливий => © 

Я теж вчора не побачив, що на 2 квітня бажано промодерувати.

 03.04.2012 10:32  Микола Щасливий 

Хочу ще додати, що задум розділу біографії охопити весь спектр визначних особистостей. Тому усі бажаючі можуть писати про своїх героїв, і це не обов`язково мають бути літератори. Можливо, хтось захоплюється спортом і є бажання написати про спортсменів; інші можуть любити певного співака чи актрису; ще хтось може описати визначних осіб давнини, наприклад, прадавніх філософів, фараонів чи полководців. Відповідні підрозділи будуть вводитися по мірі їх вжитку.
Але писати треба дійсно інформативно, допускатись до розділу будуть не усі публікації.

 03.04.2012 10:31  © ... 

Хата, в якій народився письменник, зараз у ній музей, зліва видно пам"ятник (бюст). За метрів 200 - 300 його улюблена Рось.

 03.04.2012 10:25  © ... => Микола Щасливий 

Та то я вчора пізно спам"яталася про день смерті свого земляка!
Може й не так цікаво описала, як треба було, багато деталей пропустила. Та поспішала! Вибачте!

 03.04.2012 10:21  Микола Щасливий 

Наші ряди поповнюються ))