З Днем народження!
Ницику Андрію з рубрики / циклу «портальне»
Андрій вкотре натиснув Ф5… програма ніяк не хотіла працювати. Вже наче всі глюки повиловлював, а вона все не йде…. Наче ж все простенько, звичайна гра, він таких зо два десятки вже наваяв… А тут – не йде. І треба ж всього нічого – звичайнісінькі операції. Його герой має за його бажанням матеріалізувати і взяти якусь річ (меч, хліб, гроші, одяг…, список вже розроблений), залежно від ігрової ситуації. Але чомусь не йшло. То замість хліба меч вискочить, то взагалі ніщо не береться, і стоїть той персонаж нещасний, очима кліпаючи (графіка ж шикарна!!!), посеред декорацій, а його тим часом вороги вбивають…
Кава вже зовсім схолола, а діло не йшло. Юнак вкотре вдивлявся в рядочки закарлючок, що для непосвячених видавалися китайською грамотою. Але йому там все було просто й зрозуміло, не даремно ж він в інституті 5 років штани протирав. Програміст з нього таки був шикарний… А тут – така проста програма опирається… аж образливо!
- Ну добре! А якщо отак?, - промовив Андрій і замінив якусь команду.
- Ну, давай, Пентюх, візьми ж ти врешті хліб! – певне, то не зовсім розумно вголос розмовляти з персонажами, та така вже в нього звичка…. Вкорінилася!)
Щось не те. Пентюх і далі розводив руками і кліпав очима, зате в ніс Андрія вдарив теплий хлібний аромат. Біля чашечки схололої кави рум’янилася свіженька булочка…
Тепер вже була його черга кліпати очима…. І здивовано їх протирати. Потім – піти вмитися…. Помацати булочку…. Вщипнути себе… знову помацати… понюхати, знову вщипнути… тепер уже булочку…поляскати себе по щоках… відпити кави (бр… холодної він не любить…)…. Вилити каву в раковину… поставити на плити турку з новою порцієї і стати під душ…витерти збіглу каву з плити... взяти каву… відпити… повернутися до компа… Булочка лежала на місці, як і належить, трохи відщипнута збоку…
Андрій задумливо взяв її в руки, покрутив трохи і відкусив. Смачна, ще тепла навіть. Хлопець зітхнув і з апетитом з’їв її, запиваючи кавою.
Повернувся знову до програми.
- Пентюх, меч! – клікнув мишкою…
На клавіатуру з гуркотом гепнувся меч, аж кнопка пробілу вискочила… стальний, обоюдогострий, як малюють на картинках, і як і уявляв його собі Андрій…
- Ого! А полегше можна! , - хлопець вже не на жарт злякався…
- Гроші! – клікнув він.
На підлогу посипалися якісь старовинні монети з гербами…
Тремтячими руками Андрій поліз у список речей, щось там помудрував, і повторив команду…
На цей раз розлетілися по кімнаті гривні… Щоправда, всі під одним номером, та на вигляд і на дотик – не відрізнити від справжніх…
- Хе-хе-хе…, - тільки й вимовив хлопець…
Він кілька годин забивав у грі базу даних, і в результаті в його кімнаті було не проступитися від різних цікавих речей… від нового монітора, до колекції марок, яку так і не спромігся зібрати в дитинстві, хоч і мріяв…
Розвалившись в кріслі і дожовуючи бутерброд, щедро намазаний ікрою, чомусь одночасно і чорною, і червоною, Андрій одночасно додавав чергову інформацію в базу даних… потираючи руки і змахуючи з них крихти, хлопець з видимим задоволенням клікнув:
- Пентюх, дівчину давай…
… Пентюх здивовано розводив руками і кліпав очима, аж доки монітор не погас… на столі поряд з схололою кавою парувала ароматна свіжа булочка, а під столом димів системник…
- Блін! Я ж не зберіг програму на диск!, - розгублено подумав Андрій… ЇЇ, оту дивну програму, шкода було більше, ніж новенького системного блоку…
Андрій знову і знову переписує ту програму. Вона не глючить вже, і Пентюх, покліпавши, правильно бере задані речі. Та хлопець все ж надіється, що колись таки згадає, яку саме команду він був тоді змінив…
Андрію! Вітаю Вас з Днем народження! Нехай Ваші програми завжди працюють справно, і щоб Ви зуміли запрограмувати самого себе на ЩАСТЯ і УДАЧУ. Бажаю везіння у всьому, залізо хай не підводить, та й друзі теж. Успіхів Вам на творчій ниві (і не тільки на ній!)))
Лубни, 20.07.2012
