Галині Каранді.
Привітання.
Есть город золотой
С прозрачными воротами
И с яркою звездой
А в городе том сад
Все травы да цветы
Гуляют там животные
Невиданной красы…
Мені потрібно розпутати шнур.
Без цього шнура не зробиш рівної стіни.
Здавалось, нитка як нитка,
а без неї ніяк.
Котушку пАдли зробили з паперу
ото вона й розмокла,
залишена кимось,
ось тут,
на мурі.
І винних не знайдеш.
Уже кілька разів кидав до землі
отим,
спутаним, мокрим жмутом.
Нерви не витримують.
Нерви нервами,
а стіна чекає.
Після отих невдалих спроб
починаєш вникати у те,
безсистемне, сплетіння
і потроху розумієш
що котрому вузлику кортить,
де попустити, де потягнути.
Звідкись приходить спокій,
слідом впевненість.
І з того,
здавалося назавжди позатягуваного жмута,
на патичок лягає шнур,
рівними кільцями.
Хтось кричить:
- « та кинь на…х займатися х…ю.
На тобі нового шнура…»
Є ні
цей мені став рідний.
Залишилось зовсім трішки,
чого маю викинути його.
Я знаю, що у кожного в душі є місто, неймовірної краси.
Одні знають про це
і нікого туди не впускають.
Інші здогадуються про нього,
але їм і в голову не прийде
шукати цю красу у власній душі.
Та є ті,
що знайшовши його в собі
розчиняють навстіж міські брами
впускаючи до них
усіх,
хто уміє і не уміє
оцінити його неймовірну красу.
Я безмірно вдячний Вам,
за доглянуті сади,
за прозорі вулиці
під якими дзюркотить джерельна вода
наповняючи собою фонтани
за прохолоду двориків
і за оту гармонію,
що відчувається скрізь.
Я знаю, що ці міста нікуди не зникають.
Вони залишаються і після нас
наповнюючи собою вічність.
Хтось вірить, що то рай,
а хтось, що це
всесвітня гармонія духу.
Бережіть своє місто.
Воно неймовірно красиве,
світле
і унікальне.
Ви питаєте до чого тут шнур?
Лише Вам вдається розплутувати
усю цю маячню,
Що кинута словесним жмутом мною
на сторінки порталу.
Щиро вітає вас з днем народження
лише простий будівельник.
Дрогобич., 8 8 2012
