Гріхопадіння
це ще вітрила не стали брудною білизною
ще їх не полощуть язики побрехеньками
жадно ковтаючи
украденим щастям спустошену
підленьких гормон біохімію
ще далеко не вечір
а лілії
вмитись росою не захотіли до сонця
знають
приречені
парко
чи відчуваєш як парко
і від того самотньо
буде злива
і буде гриміти
і будЕмо тулитися ближче
ховаючись у простирадлах
у вітрилах
пеленах
кохання?
а би ж то я знав
де ті краплі дощу
а де сльози розбитих громами ілюзій
спітнілі вітрила полоскатиме дощ
гроза закінчиться
і зоряне небо
з докором
загляне
крізь незатягнуті поспіхом штори
спитає
- що це було?
гріх
і падіння
я знаю
і від того ще більше болить
