Сало в шоколаді, або один день із життя Муз Парнаських
Вітаємо Миколу Чата з днем народження!
Сум’яття й стовпотворіння, галас і шал, сварка й лемент… Сварка й лемент? І це тут, у святая святих? На Парнасі? У самісінькому Мусейоні? Калліопа сунула Ерато під самісінький ніс якісь роздруківки, в яких яскраво-фосфоричним маркером було підкреслено цілі шматки тексту:
- А це що по-Вашому, вельмишановна Ерато? Га? Я Вас таки питаю? Що це, якщо не зразки епічної поезії? – і Калліопа, осідлавши ніс окулярами, задекламувала зі свого папірця піднесеним й урочистим голосом: «Сьогодні ми ідемо в бій! – Могутній наш і рівний стрій, - Чекаєм мовчазно наказ…»
Та Ерато не стала вслухатися у милозвучну співзвучність рядків – різким рухом вона вихопила жмуток паперів із рук сестри:
- Що Ви лізете межи очі зі своїми вченими трактатами?! Ось я всі Миколайові поезії (звісно, присвячені коханню! а як же інакше? але ж таких у нього більшість!) знаю напам’ять! Ось послухайте!
Й Ерато вийшла на середину Мусейна і почала декламувати, закривши очі та піднісши руки до серця:
«Я поцілунок ніжний твій,
Що дарувала наостанок,
Зорею запаливши ранок,
Вартую в пам’яті своїй…»
Але й цей артистичний виступ було перервано. Тягнучи носки й неприродно виструнчивши спину, до Ерато підпливла Терпсихора, але її випередила Евтерпа, що без плісе й па, а так-таки по-простому підбігла й зацокотіла, розмахуючи руками:
- Щоб Ви собі знали, любострасна Ви наша Ерато! Щоб Ви собі знали, що не кохання, зовсім ні!, не кохання є центральною темою поетичного доробку Чата!
- А що? – скривилася Ерато, - Може пейзажна лірика?
- Так!!! Уявіть собі, що саме так і є!!! – не відступалася від неї Евтерпа, у той час, як Терпсихора, ставши у першу позицію, і собі втрутилася до розмови:
- Хвилиночку, сестриці! Почнемо з того, що тема танку у поезії Миколи займає провідне місце! Згадаймо хоча б «Осінню хореографію»!!!
- Яка ще там до біса хореографія! – вигулькнула не знати й звідки Мельпомена, як завше бліда й набурмосена, - Що за нісенітниці? А «Монолог Смерті»? Це ж трагедія! Справжнісінький трагічний дискурс! У чистому вигляді!!!
- Ха-ха! Дозвольте з Вами не погодитися! – опецькувата, кругленька Талія викотилася з-за колон храму, дожовуючи щось і давлячися сміхом, - «Монолог смерті» - це якраз кумедія у чистому вигляді!!!
Всюдисутня Кліо із своїм незмінним, вже досить таки заяложеним нотатником підступила ближче до Талії, сторожко вдихаючи й принюхуючись:
- А дозвольте Вас спитати, шановна сестро! Що це ви таке … споживаєте? На нектар це не схоже!
- Тю, сестро! Ви що не читали «Вона богинею заходу»? Це , між іншим, одна з моїх улюбленим у Коліному доробку!
- А що це Ви так по-простяцьки «у Коліному»? – перекривила Талію строга й величава, одягнута згідно із олімпійським дрес-кодом Полігімнія, - За таку фамільярність і … невідповідність займаній посаді на Вас ще накладуть штрафні санкції!
- Це просто Вас жаба давить, що Коля Вам панегірика не склав! – незлобливо захихотіла Талія, - Он Уранія теж десь ховається, бо їй Коля також не склав астрологічного прогнозу…
- Як це не склав? Як не склав? – сухоребра й довготелеса Уранія вийшла й собі з-за колон, тягнучи під пахвою величенького і цим незручного телескопа, - Ви погано проінформовані!!! А як же тоді «Я – володар всесвіту!!!»?
Спірки й крики розгорілися із новою силою (добре, що батька Аполлона вдома не було на той час, бо хто його й знає, чим би все скінчилося?), аж раптом хтось гучно й наполегливо затарабанив у двері Мусейна і на порозі з’явився бравий козарлюга. Чоботи на ньому горіли, мов сонце, сині шаровари вбирали очі, а сорочку якась дівка, видно, не одну нічку вишивала, стільки там усього було – і півні кукурікали, і барвінок вився, переплітаючи червоне з чорним, і магічний хрест-оберіг закривав чесне козацьке серце.
- Викликали? – трохи осиплим від хвилювання голосом спитав козак і ніяковіючи попростував до Муз.
Музи, як по команді, виструнчилися у ряд, звідкись мелькнув лавровий вінець, а найвища й найпоказніша серед них Полігімнія величаво виступила наперед:
- Шановний поете! Любий наш пане Миколо! Дозвольте від імені творчого колективу Муз мистецтва привітати Вас із Вашим днем народження!
Далі Музи стали по черзі підходити, вітаючи, потискаючи руки, плескаючи по плечах і спині, а Ерато навіть обійняла іменинника, присунулася зовсім близько, склала губи трубочкою, як для поцілунку (пан Микола аж замружився від щасливого передчуття!), але чомусь не поцілувала, а стала облизувати його щоку…
Розплющив очі пан Микола: лежить він на сонечку під своїм улюбленим дубом, що завжди спочивав під ним, вертаючи із полювання, а його вірний пес Булька лиже його, тихенько скимлячи (видно, набридло сараці лежати, от і вирішив розбудити господаря!). Встав пан Микола, смачненько потягнувся і поліз до величенької торби за улюбленим салом (бо нічого таки сьогодні не вполював, жаліючи ту тварь божу!), а до нього дістав хліб, сіль і часничок.
- А шоколад? - спитаєте Ви, шановні читачі творчого доробку Миколи Чата: До чого ж тут обіцяний у назві шоколад?
- Так ніхто ж не забороняє те сало із шоколадом їсти! – хитренько посміхнеться Микола Чат, улюбленець публіки і автор порталу «Проба пера».
Київ, 14 жовтня 2012
