16.01.2015 16:10
for all
212 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Анна Ольтенберг

Один день з нашого життя

Один день з нашого життя

Запаркеття

Пронизливо пищить годинник – треба вставати! Стрілки показують четверту ранку. Все б нічого, але ми тільки о другій ночі заснули! Сонно зітхаю і скочуюсь з ліжка.

-Сонце моє, прокидайся, - звертаюсь до партнера.

Але дарма… Він так солодко сопе і плямкає губами! Залишаю його в спокої і йду робити зачіску.

-Ой! Шоста година! Ти чому мене не збудила? – бурмотить він, не зовсім розуміючи, що відбувається.

-Не сварись. Краще приготуй мені каву.

Трішки оговтавшись, з чашечкою міцної кави, партнер підходить і обіймає мене:

-Ти хвилюєшся?

-Навіть не питай, - відповідаю я, стомлено схилившись на його плече.

Сьома ранку…

Простоявши три години перед дзеркалом, я нарешті закінчую з зачіскою і макіяжем. Беремо величезні валізи і вирушаємо на турнір.

Десята ранку…

-Переодягайтесь і на розминку! – командує тренер.

-Допоможи мені одягнути сукню, - прошу я свою суперницю.

-Олю, де мій фрак?! – роздратовано гукає мені партнер.

Дванадцята ранку…

-На паркет запрошуються пари за номерами…

-360! Йдемо! – волочить мене за собою Антон.

Вальс… Першу половину танцю мій мозок перебуває в стані абсолютного шоку, потім прихожу до тями. Відчуття, ніби я лечу у невагомості…

Танго. Невагомість потрошки зникає, а попереду ще три танці! «Мені важко», - поглядом звертаюсь до партнера. «Терпи! Я в тебе вірю», - відповідає він.

Віденський вальс, фокстрот і квікстеп він вже просто носить мене на руках. Тільки музика змушує мене усміхатись і автоматично перебирати ногами.

Нарешті! Нарешті затихає остання нотка квікстепу. Гордо сходжу з паркету і, щойно випавши з поля зору суддівської колегії, безсило валюсь просто на підлогу. Таке відчуття, що злиплись легені.

-Ти молодець! Води? – питає Антон.

-Молодець? Знущаєшся?!

-Зовсім ні.

І так було ще три тури…

Пята вечора…

Підправляю макіяж. Залишилось станцювати латину.

-Ну як ти? Готова?

-Готова, - невпевнено кажу я.

-Я тебе люблю! Все буде класно! – обіймає мене партнер.

Самба… Судді, глядачі, суперники. Ча-ча… Глядачі і партнер. Румба… Він різко притискає мене до себе. Тільки я, музика і партнер… А далі туман…

-Погана самба, - резюмує тренер, - ча-ча – краще! Все, що було після румби, - чудово!

Полегшено зітхнувши, дрімаю на грудях партнера.

-Сонечко, ми в фінал пройшли, вставай! – весело трусить мене за плечі Антон.

-Як пройшли?! – я вже не знаю, чого більше хочу, виграти чи додому.

Але з першим акордом самби розумію – я сьогодні піду до кінця! Я, музика, партнер… Його очі, дотики, парфуми… Ми танцюємо! Я щаслива!..

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 17.01.2015 15:18  © ... => Світлана Рачинська 

Дякую!) 

 17.01.2015 12:55  Світлана Рачинська => © 

Нереально класно) Заздрю по-білому.... Чудові відчуття попри втому.... А ще й з першим акордом самби......... Хотіла б побачити) 

 12.01.2015 23:42  © ... => Тетяна Белімова 

Дякую. Я просто описала те, що сама десятки разів переживала) 

 12.01.2015 23:02  Тетяна Белімова => © 

Гарно передали настрій у змаганнях)) Так зазвичай і буває.