Привітання для Сашка Новікова )))
навіяне снігом
Сипле сніг. Крізь замети
незаймані й білі
Я читаю слова, ненаписані ще,
із поезій, можливо,
Комусь вони снились,
як протектору слід, що
По стежці тече… По стежині,
до хати, де затишок,
Жінка, теплий борщ
на плиті, підростає синок…
І цей побут простий…
враз дорослим став стрімко
Юний батько підставив
змужніле плече. А край столу
Вона – така рідна й жадана,
що веде повсякчас до Фавору
Бажань… і ніяка у світі
випадкова спідниця не затьмарить
Цей лик на ганьбу нарікань.
А багатство його – то заквітчане
Небо, де фотони зірок
догорають зрання, і місток
Між орбіт, і космічні хореї
приростають до ямбів,
Неначе рідня. Профанація
зла та думки ненапряжні
Не нависнуть над ближнім,
а ніби ведуть у той простір
І час (кого – день, кого – тиждень),
щоб на істинний шлях,
Збитий путь навернуть.
І у мене є син…
Відкидаючи пафос, прямо, друзі,
скажу, як вже виросте він,
Мрію в серці таю, що й йому
Теж на свято скаже хтось:
«ТИ – ЛЮДИНА І ГРОМАДЯНИН!».
Ось вже віршу кінець…
Фініш я відчуваю, і усім, хто читав,
«Дяки» просто скажу.
У простих цих словах я Сашка привітаю!
Крапка. Все. Остаточно. Підводжу межу ___________________!
КИЇВ, 31 СІЧНЯ 2013
