Вона віталася з бездомними псами
Вона віталася з бездомними псами,
І сварилася з морем за зруйновані піщані замки.
Співала про щастя різними голосами.
І розкладала життя на кольорові уламки.
Сонце вплітало промені у її волосся,
І мережило на щоках ледь помітні веснянки.
Я знаю її вічність, хоч, може, мені здалося,
Бо час розкришився на вечори і на ранки.
Вона ламала пропечені грати,
І її очі часто змінювали забарвлення.
Вона не знала слів, але не вміла мовчати,
І про будову Всесвіту не мала жодного уявлення.
Її сльози лишали опіки на моїх долонях,
Її біль клеївся пластиром до мого тіла.
Я віддам усе, лиш би вона спросоння
«Я люблю тебе, мамо» мені шепотіла.
