В обріях весни, або... - про що оповів світанок
розстали сніги ручаями останні...
і вітер на вітах вже листя хитає...
...яскравиться сонце!
там, де безобрій
зіштовхує хмари у бескет,
до скелі,
світліє яскиня в якій з келією -
там вартовий
старий
біля входу
сивий, поважний
і дуже суворий.
з шаблею ходить
зіркий, страхітливий.
погляд проникливий
і всеохопний,
коли проходжається він
біля входу.
хмари спадають,
стогнуть штормами -
бьються шалено,
насмерть із вітрами!
падають зранені
важко на землю.
її огортають
у морок туману,
сходить по сходам якого
неспішно
білий у білій хламіді
послушник,
котрий умивання
у водах туману
безмовних обітниць -
які непорушні! -
вчинить ретельно.
затим перед ним
впаде на коліно
і голову схилить
той охоронець
зіркий, страхітливий -
шаблю віддасть
і розстане у хмарі.
у небо ввійде
із грозою,
зі сміхом!..
і зникне веселкою.
легко і тихо
розсіється морок.
в молитві прочанин
у келії теплій,
ясній і привітній -
в якій навіть тіні
веселі і світлі -
руки здійме
у молитві вітання.
в пташиному співі
світанок вітає,
радінням душі
весну зустрічає...
...там,
у безобрію,
в хмарах
туману.
