Вона розмовляла...
...з-поза обрію річку брудну
тоді ти подолав дуже просто і легко -
наче виконав крок
і одразу за кроком - стрибок!
не у прірву...о! ні... -
а на берег,
в туман,
густий і так схожий на піну кипінь,
яка біла по білому
швидко донизу текла,
диміла,
згорала на чорне... -
яріла пекельна смола!
...а у кріслі про щось лепетав
і усміхнений руки простяг
й випадково торкнувся вогню
і - опікся!
заплакав ридма,
нодсадно,
щосили кричав.
та не баче ніхто,
не чує тебе.
лепетання і крик
зі сльозами,
прозоро і чисто по лицям які... -
зрозуміти не зможе ніхто
твою мову і заклик в біді.
але жінка ота розуміє -
напівпрофіль її
з телефоном мов тінь
і вуста їй торкалися трубки -
розмовляла із кимось вона.
а ти - немовля.
і пожежі згасити не в змозі!
і тоді,
у ту мить відчайдушного відчаю
ти,
коли все - раптом всюди усе! -
загуділо в огні, у пожежі... -
ти побачив відреченість, жах
в її дивовижних очах мовчазних
і здивованомертвих...
...а тепер от ізнову -
ця річка брудна,
що початком від тої,
з дитинства іще маячні
в недитячій самотності...
річку здолати,
в той морок ввійти
як від кроку стрибок у туман,
що біліє стіною із хмар
в розбудові зважнілих похмурих реалій
у побуті будень.
стоїш біля річки,
питаєш себе
- ...що є води бурхливі?...
вервечкою хвиль дзенькотять біля ніг
каламутні,
холодні,
стрімкі...
вони доля?..
чи фатум?..
межа?..
чи то вигад усе?..
......фантазує запалений мозок......
