Її свіча не згасла серед дня...
Цього дня згадуємо Мао Мао...
"Лист у небо":.. Сьогодні виповнюється двадцять один рік з дня трагічної загибелі Мао Мао, китайської художниці, яка жила і творила у Києві. Я її пам`ятаю - маленьку і незламну. Вона була самодостатньою, сміливою і дуже хотіла відбутися у Мистецтві. Але дорога на Батьківщину була закрита, тут, в Україні, перспектив було не дуже... "Маленька дитина" (так перекладається з китайської її ім`я) обрала ШЛЯХ У НЕБО. Повісила на старовинну цегляну водогінну башту на схилах Дніпра свого кільканадцятиметрового "листа", виписаного ієрогліфами, і просто... каталася на роликах поруч, демонструючи свою повну незворушність. Що там було, у тому листі? Прохання вирішити її долю найкращим чином? За кілька днів потому сталася трагедія, яка сколихнула увесь столичний мистецький загал. По-справжньому відповідальна за власне життя, вона ніколи не жила життям чужим. Не ототожнювала себе ані з великими, ані зі славетними... ПРОСТО ЖИЛА. Це була ГЕНІАЛЬНА за своїми якостями ЛЮДИНА. І чудова мисткиня. Вічна пам`ять Мао Мао, художниці з Китаю, яка жила свого часу в Києві і творила дивовижні картини. Писала поетичні твори. БУЛА ЗАКОХАНА У ЖИТТЯ. Вірю, що з небес вона і сьогодні допомагає нам, українцям, усвідомити себе... Свою власну Долю!
Я знайшла у Вікіпедії вірш, який увійшов до моєї першої збірки "Між світлом і пітьмою ідемо (2000). Так, ці рядки сходили тоді з Небес, мов благодать Божа. Душа Мао Мао почула і відповіла... "Пам‘яті Мао Мао"
***
Ідуть з життя,
мов зорі падають
із неба,
Бо зорепадів
настає пора…
Вони звільняються,
вони ідуть
до себе,
Ті лицарі
від пензля і пера!
Шукають в Істині
причини і початок,
Не вираховуючи
строку і кінця…
Кінець їх — він
без підписів й печаток,
Він гідний долі
справжнього митця!
*
Її душа злетіла,
наче птах,
Полинула
до вищого причалу…
За рідним домом
так засумувала,
Що вибрала туди
короткий шлях!
Торкнулась краєм
білого крила
землі, що називалась
Батьківщина…
І вмить
пізнала Сущого
причину:
у Всесвіті — то часточка
мала...
Лети, душа, додому,
Кличе путь –
До витоків своїх,
в світи далекі…
Брати твої —
міжзоряні Лелеки —
у подорож останню
понесуть!
*
Маленька квіточка
зів’яла в чужині,
Її насіння
розпорошив вітер…
Куди б не подалась
у цілім світі —
Душа додому
прагне в глибині!
Твоє життя —
то спалах і любов...
Ти щедрою була
в земній роботі...
Прояснюється серце
у скорботі,
Бо нас ти повертала
до основ!
Основ свідомості
і власного буття,
До власної душі,
її коріння —
Маленька дівчинка,
мов сонячне проміння,
Ти надихала інших на життя!
*
Її Свіча не згасла
серед дня,
Але продовжує
в серцях палати…
Те полум’я
прорвалося крізь ґрати
зневіри нашої,
що кличе в небуття!
Вона пішла,
щоб світло дарувать
З такої висоти
живого духу,
Щоб очі бачили,
і щоб почули вуха,
і щоб вуста
зуміли проказати!
Над Україною
струмує той потік —
у Вічності тепер
Дитина Вічна...
Мов смолоскип,
її палає Свічка,
Нове життя
даруючи навік!
*
Із трав пилок
осипавсь на портрет,
Ти з нього дивишся,
мов з зоряного неба…
Тобі від нас тепер
так мало треба:
Лиш віри нашої,
душі високий злет!
Бо ти була Поетом
і Митцем,
І цінувала над усе
Свободу...
Ми стоїмо не з тягарем
скорботи —
Просвітлені перед
Твоїм лицем!
Серпень, 1999 р.