Реактивний рух у природі
Реактивний рух вперше було відкрито самою природою. Воно широко застосовується багатьма живими істотами. Медузи, наприклад, переміщаються в товщі води, породжуючи реактивну тягу своїми тілами, схожими на дзвін. Ритмічно розширюючи і стискаючи його, медуза то вбирає в нього воду, то виштовхує її. В результаті викиду зі свого тіла великої маси речовини (води), медуза штовхає сама себе вперед. Тим самим примітивна морська тварина більш успішно повторює трюк барона Мюнхгаузена, який намагався витягнути себе за волосся з болота.
Більш вдалими виявилися кальмари. В процесі еволюції ці головоногі молюски придбали потужну водометну установку, здатну швидко викидати велику масу води через спеціальне сопло. Завдяки такому пристосуванню кальмари розвивають небачені швидкості. Деякі види навіть навчилися шукати порятунку від хижака в повітряному середовищі. Відпливаючи геть від переслідувача, ці так звані «летючі кальмари» розганяються до швидкості, яка дозволяє їм вистрибнути з рідної водної стихії і летіти деякий час в повітрі.
Про існування реактивної тяги люди здогадувалися давно. Доказом тому служить спосіб надування вітрил, який зводиться до наступного. Керманич судна встановлює на кормі міхи, в які закачує повітря. Повними міхами потім надувається вітрило, і судно таким способом мало приводитися в рух. Але лише після відкриття законів реактивного руху люди зрозуміли, що даний спосіб неможливий і судно а такому випадку рухатися не буде.
Сформульований пізніше закон реактивного руху пояснює, чому так відбувається. Сила вітру, виробленого міхами, дорівнює реактивній тязі, що розвивається цими ж міхами і спрямований в протилежну сторону. Рівнодійна двох рівних по модулю і протилежно напрямлених сил завжди дорівнює нулю. Тобто, судно в такому разі завжди буде нерухомо стояти на місці.
Але були і наступні намагання використати реактивний рух. Одним з найбільш примітних пристроїв, сконструйованих Героном, була реактивна сфера. У ній знаходилася вода, яка на полум`я доводилася до кипіння. Пар виходив зі сфери через вигнуті трубки і силою віддачі змушував сферу обертатися. Цей пристрій віддалено нагадував сегнерове колесо і фактично є першою в історії паровою турбіною.
Ньютон, спираючись на свій закон протидії, розвинув ідею реактивного автомобіля. Вперше такі автомобілі були сконструйовані в 1928 р і працювали на складному хімічному паливі. Автомобіль Ньютона був оснащений паровим двигуном. Нагріта пара з силою викидався з сопла і приводила пристрій в рух.
Китайські хроніки повідомляють, що ракетний літальний пристрій було винайдено задовго до теперішнього часу. П`ятсот років тому, в 1500 р, людина на ім`я Ван-Ху виготовив апарат, що піднімається над землею силою реактивної тяги. Тягу створювали 47 порохових ракет, що використовувалися китайцями для організації феєрверків. Ракети були прив`язані Ван-Ху до звичайного плетеному стільця, на якому винахідник мріяв здійснити політ.
За наказом Ван-Ху всі 47 ракет були одночасно запалені. Якщо вірити хроніками, стілець піднявся разом з винахідником і полетів високо в небо, після чого цю людину ніхто більше не бачив. Потім протягом тривалого часу люди винаходили масу всіляких пристроїв, призначених для польоту, переважно нереальних, фантастичних, а часом і просто комічних. Навіть у творах великого французького фантаста XIX століття Ж. Верна немає ні натяку на використання реактивної тяги для космічних польотів, про яких він так багато писав. Але час йшов і народжувалися нові винахідники, які врешті і створили перший космічний корабель та дійсно відправили на ньому людину у космос. І все завдяки спостереженнях за природою, яка і наштовхнула на ідею використати реактивний рух для їзди, плавання та врешті польоту.