Антимагнітні речовини та їх застосування
Феномен магнетизму вперше помітили стародавні греки приблизно в 600 році до нашої ери. Природний магніт Fe3O4, він же магнетит, виявили в турецькій провінції Магнезія. У 300 році нашої ери китайці використовували магнетит для того, щоб зробити компас, необхідний для навігації в морські подорожі. Уже в 1600 році Вільям Гілберт, придворний лікар королеви Єлизавети I опублікував трактат «De Magnete» на тему магнетизму: в ньому Гілберт висуває теорію про те, що Земля сама по собі є величезним магнітом.
Природні магніти створюють досить слабкі поля, які не зашкодять домашнім пристроям, наприклад, тим же годинникам. Однак ситуація змінюється в 1831 році з відкриттям Майклом Фарадеєм феномена електромагнітної індукції. Електрика починає проникати в усі сфери життя, промислові підприємства створюють генератори струму, телеграф, телефон, радіо. Перші ефективні електродвигуни з`являться в 1872 році – їх виробляє компанія Siemens. Поступово, всілякі електричні прилади будуть використовуватися і в невеликих майстернях.
Перші «жертви» електромагнетизму з`являться в кінці 19 століття: як правило, це були кишенькові годинники робочих на підприємствах, пов`язаних з електрикою. Перші генератори струму створювали сильні магнітні поля, які впливали на точність і роботу годинників в цілому.
У той період часу одним із способів вирішення цієї проблеми було наступне: брали великий магніт у формі підкови і переміщали годинник спочатку у напрямку до магніту, потім – у зворотний бік, в результаті годинник розмагнічували. По суті справи, зараз часові майстерні роблять те ж саме, тільки замість магніту-підкови використовують спеціальний прилад.
Щоб запобігти намагнічування загалом, кишеньковий годинник стали класти в білі залізні коробки. Рішення було ефективним, але не зручним – щоб подивитися час, потрібно було кожен раз діставати його з коробки.
Приблизно в 1880-их Шарль-Огюст Пайяр створив пружину і маятник з паладію, які також володіють антимагнітним властивостями і частково дозволили боротись з проблемою. Однак технологія була дорогою для масового виробництва і широкого поширення не отримала.
На початку XX століття лауреат Нобелівської премії 1920 Шарль-Едуард Гійом винайшов новий сплав з заліза і нікелю. Він замінив більш ранню версію сталевого сплаву, з якого робили пружини балансу. В результаті годинники стали менш чутливими до магнетизму, утворення іржі через вологість і до зміни температури. Одночасно, корпус нових годинників став своєрідною кліткою Фарадея, який надійно захищав механізм від впливу магнітних полів.
Завдяки цьому сплаву і винаходу нержавіючої сталі, яку почали використовувати для виготовлення корпусів, годинники більше не були схильні до впливу магнетизму і це повністю вирішило проблему для їх використання на робочих місцях підприємств.