Світанковий совиний сон
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Прилетіла в дупло на світанку сова.
Бурмотіла: – Вже нічка минула! Овва!
Ще раз блимнула сонно з оселі на ліс,
Додивилась – таки розвидняється скрізь.
Підпушила з торішнього листя кубло,
Нагорнула й на лаз, щоб стемніло дупло.
Колисанку цвіркун заспівав з-під кори…
Раптом білка гукнула невчасно згори:
– Прокидайся, розвиднилось серед дубів,
Зготувала я чай і печеню з грибів.
Тож в дупельце моє по-сусідськи зайди,
Щоб минули в розмові нічні холоди.
Обізвалась сова із кубла без жалю:
– Та яка там печеня! Ух! Ух! Я вже сплю!
Тільки очі склепила – літала всю ніч.
Ти на чай до печені сороку поклич.
Чи покликала білка сороку, чи ні,
Вже не чула сова в світанковому сні.
Ліс у шереху віт теплим сном половів…
Знов цвіркун з-під кори колисанку завів…
