Таємна сповідь
В нічній пітьмі ледь блимає ліхтар,
Каймою тьмяне світло розсіває.
На цвинтарі освячений вівтар,
Померлих душ на сповідь закликає.
Вже північ. І постала, як мара,
Одна душа, що за життя страждала,
Що створена з Адамова ребра,
Лише кохання нерозділене пізнала!
Навколішки смиренно постає,
На свою долю ніц не нарікає.
Як сон пройшло життя її земне,
У Господа лиш спокою благає!
І молиться серед німих могил,
Щоб не карав Господь її "Адама".
Бо не його вина, що не любив,
А це була її життєва драма!
Такі дива трапляються вночі,
Але живим, це не дано пізнати.
Лиш чорна кішка та нічні сичі
Могли це тайне дійство споглядати!
Ніжин, 14.06.1026
Дякую! 
