Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.02.2010 13:42Казка
Для студентів  Для коханої [для коханого]  Для дорослих  Про щастя  Про прекрасне  Про любов  
100000
© SASHA ROSSI

"АМЕЛІ"

Присвячується Ліані ...

На Євробаченні 2009 переміг А.Рибак з піснею "про казку , я ж хочу перемогти тільки людську байдужість до прекрасного, а що може бути прекрасним? Звісно що казка! ... Тому вирішив вперше ризикнути та написати казку для дорослих , ймення якій -"АМЕЛІ" . Мої друзі першим мали змогу прочитати імпровізацію, тому вважаю за потрібне поділитись з вами шановні автори, бо все таки авторів тут більше а ніж читачів. З вірою в серці сподіваюсь серед Вас знайти друзів...
З повагою до кожного хто творить слово ваш Sasha Rossi
Саша Россі
Опубліковано 07.02.2010 / 1504

«Амелі »  

 

Не знаю з чого почати... але треба все таки спромогтись … Є в житті категорія людей, які змушують тебе дивитися на світ по іншому, немов вони віддають тобі свої очі та уяву, і ти починаєш бачити, думати як вони… До таких неймовірно цікавих та непередбачуваних людей відносилась Амелі. Хто ж вона була? Загадкове дівчисько, яке в один прекрасний момент стане предметом обожнювання та прикладу для підростаючого покоління, але зараз не про це. Отже Амелі в житті завжди відрізнялась від інших дітей. Яскравий та глибокий погляд її очей змушував людей зупинятись на мить, щоб помилуватися ними. Шовковисті кучері, тонкі риси лиця, яскрава усмішка та постійна рухливість, драйв, біг, робили з неї непосидючу дитину. Батьки скаржились, що в неї аж за надто багато енергії, тому думаючи, що віддавши її до танцювальної школи вони переможуть її характер та надлишок дитячої енергії. Але доля думала зовсім по іншому. Амелі росла дуже швидко, а її запал та одвічний пошук чогось не земного не спиняв її ні на чому. «Завжди в русі, як їй це вдається», часто друзі не розуміли та заздрили їй. «А хто ж може витримати її коли вона така як не всі, і бажання та мрії у неї інші, – говорила Сйюзен до подруг Амелі. « Дивись ,ось знов кудись понеслась… 

- дівчата пирхнули сміхом, коли повз них пробігала Амелі.» Але були й ті друзі, котрі любили її за її вдачу, багату на вигадки уяву, бажання до пригод та чогось не звіданого. … пройшло дитинство, Амелі виросла стрункою, неймовірно красивою дівчиною, та характер її не змінився. Ще в підлітковому віці вона почала писати вірші та твори. З самого початку її спроби були не вдалі,у неї не виходило поєднати емоції зі словами, постійна праця дали їй свій стиль. Вона почала творити чудеса, вірші її ставали дедалі серйознішими, глибшими ,осмисленими, що дивним способом поєднанням смаку до життя, одвічної любові та краси почуттів її внутрішнього світу, про який вона хотіла так давно розповісти… Що ховалось в її свідомості не знав ніхто… звісно були сміливці, які прагнули відгадати, що вона хоче сказати і про кого пише, та марні їх старання. Той світ, що зображала Амелі у віршах та творах , скидався скоріше на містичну загадку всього її кохання. Люди про яких вона писала, були схожими до тих кого вона знала в реальному житті. Проте вони по іншому поставали у її великому явному світ, від часу вони були щасливими, від часу трагічно розбитими та зневіреними, але завжди у цих образ було сховано підтекст. Річ у тім, коли когось описувала у своїх творах, вона твердо вірила що творить їхню долю, що саме від того, як завершиться кінець вірша чи твору залежатиме доля тих кого вона насмілилась описати. Чи не скажете, що вона брала на себе велику роль? Ні намір її був благородний та чистий , від її любові та віри в щасливе кохання, благодатну долю, справжні почуття.  

В Амелі була інша риса, яка робила її ще більше щасливішою а ніж виливання душі та емоцій на папір. По закінченню школи, вона поступила в театральну академію. Вибір її майбутнього фаху був не випадковий , адже в школі вона виливала свої емоції та душу на сцені. Різні були у неї глядачі, від малих відкритих дитячих сердець, до поважної елітної аудиторії (в житті їх називають «бомондом» чи «сливками суспільства», суть не втому). Талант її був у грі на сцені. Неймовірно, як вона вживалась в роль свого сценічного героя. Глядачам на мить здавалось, що вони бачать зачаровану принцесу, талановиту поетесу, схвильоване дівча чи просто ще один геніальний образ придуманий режисером. Ті хто приходили на ї вистави, а було їх чимало, завжди отримували від її гри частину її самої, вона віддавала себе сцені не жаліючи ні себе, ні свого здоров’я. Коли на репетиціях у неї щось не виходило, вона чекала коли всі розійдуться, залишалась сама на сцені і починала заново відпрацьовувати свій образ. 

… теперішній час… На шпальтах міста повсюди висіли оголошення з прем’єрою нового грандіозного спектаклю, який ставив грандіозний режисер Кевін Спейсі, головною актрисою котрого була Амелі Річардз. Так, саме її ім’я було по всюди, вона зіграє роль жінки журналіста, котра пройшла через всю другу світову війну, вижила ризикуючи собою та кар`єрою щоб розкрити світові жорстокість та біль війни. Ажіотаж на квитки був настільки великим, що черга простяглась на декілька десятків метрів. Амелі відверто нервувала перед виходом на сцену, адже це був її перший дебют, як головної актриси.  

День спектаклю… Вечір, в «Метрополітен Опері», людей на стільки багато, що яблуку не було де впасти. Ось завіса відкривається всі замовкли в очікуванні дійства… Минула дія перша , антракт, а за ним друга дія і фінал, зал аплодував стоячи , на сцену летіли сотні троянд, вся сцена була засіяна в трояндах. 

«Браво кричали по всюди, свист та аплодисменти гули по цвілому «Метрополітен Опері». Щасливі артисти та сяюча від успіху Амелі була щаслива як ніколи, це був її Еверест, її перший, за те не останній тріумф. 

Завіса зачинилась , оплески стали вщухати, актори розійшлись по своїх гримерках. Довгим коридором йшла Амелі до своєї гримерки, по дорозі її закидали компліментами та квітами від яких у неї вже знемагали руки. Здається її хотілось зібрати їх усі до останньої, але це було не реально, вже біля самих дверей вона подякувала всім, відчинивши зайшла в гримерку обережно поставила квіти на стіл… 

- Ти була не перевершена… пролунав голос з темного кута кімнати. 

- Ви хто, чого Вам треба , де ви ? розгублено проказала Амелі. 

- Я Ваш палкий шанувальник, вибачте що приніс вам не зручність, 

- з цими словами з-за кута вийшов вродливий чоловік, одяг його вказував на його шляхетний статус, а риси його лиця , постава та голос обеззброїли словесний запас Амелі. 

- О о .. простіть мене я вас зовсім не знаю. 

- Це ви вибачте мені я не переставився, Алан Паркер. Амелі чому б Вам сьогодні не повечеряти зі мною. Бідолашна Амелі від такої пропозиції розгублено кивнула головою, а потім щось видушила з себе на зразок згоди. 

- не гаймо часу, на нас чекає авто біля чорного виходу…  

Сходячи по сходах в парі попід руку з цим загадковим незнайомцем Амелі могла тільки уявляти, що чекатиме її цього вечора, який сюрприз приготувала їй доля…  

* * * 

Продовження …  

Що може бути прекраснішим, а ніж теплий літній вечір, східний вітер що ніжно пестить твоє волосся, а на додаток кавалер про якого тільки могла собі придумати в мріях. Задається в цей загадковий вечір, Творець здійснив всі бажання Амелі. 

Спустившись по сходах «Метрополітен Опери» біля чорного входу їх чекав білий кабріолет. Наближаючись до нього Амелі помітила старого пракувальника ,який всміхнувся і зачинив за нею двері автомобіля. Білий Ролс-Ройс нісся посеред теплої ночі у невідомому напрямку, квартал за кварталом , а потім авто звернуло на прилегле шосе, що вело прямісінько до берегу океану. Амелі мовчки дивилась на свого супутника, вона могла тільки уявляти куди її везуть. Та ось вона помітила, що вони рухаються в напрямок порту. Авто скинуло швидкість, зробивши декілька поворотів між щільно пришвартованими яхтами, виїхало на пристань де стояв пришвартований Фрегат ХVII століття. Його велич була вражаюча, з поміж всіх інших морських суден він вирізнявся своїми формами, що нагадували морського змія. 

Амелі звернула на носову частину фрегата яка нагадувала містичного титана, що ніби підтримував усю конструкцію судна. Вся палуба виблискувала гасовими ліхтарями, могутні троси були натягнуті немов струни, неймовірна велика кількість вузлів та іншого корабельного начиння, дві прикріплені шлюпки та справжня команда галантно вдягнених матросів, які немов очікували прибуття свого капітана. Авто зупинилась, до дверей підбіг матрос, відчинивши двері промовив: 

- Ласкаво просимо мадам пройти на борт нашого фрегата. Амелі не вірила своїм очам. здавалось казка постала в неї перед очима, вона було вже думало що вона спить і це їй все наснилось, треба лиш тільки вщипнути себе або протерти очі і все зникне, це ілюзія. Їй не хотілось прокидатись і вона нахилившись до Алана тихо прошепотіла: 

- я благаю ущипніть мене, бо я згораю від думки що це сон. 

- люба можливо не варто так поступати, краще я тебе поцілую у вушко і ти тоді відразу зрозумієте що це реальність. Та тільки хотів Алан поцілувати її у вушко, як Амелі підставила йому свої губи… Що було далі описувати не варто, нехай кожен відчує те що відчула Амелі в ті секунди неймовірного щастя. Їх поцілунок здавався вічністю, ці двоє молодих людей не хотіли відпускати одне одного, адже в ті хвилини вони були на піку щастя. 

 

- Амелі, казковий вечір ще не закінчився, все ще по переду. Ти можеш піднятись зі мною на мій фрегат і я тобі покажу його та нічне літнє море. 

 

- я згодна, в житті не була на такому кораблі, і тому залюбки піднімусь на нього. 

Піднявшись по трапу їх зустрічала команда з двадцяти матросів і двох офіцерів. Ступивши на палубу пролунала команда : 

- шикуйсь … струнко … Мій капітане весь особовий склад фрегату «Батавія» вітає вас і вашу чарівну супутницю, і в знак нашої поваги ми даруємо букет троянд. 

- Вільно, дякую Марк за привітання. Дозвольте Вам відрекомендувати мою гостю Амелі Річардз. 

- панове ваш фрегат і вся команда «Батавії» - це неймовірне чудо і казка яке запам’ятаю на все своє життя, всім серцем вдячна Вам та капітану Алену. 

- Команда розійдись – пролунав строгий голос Марка. 

- Амелі це ще не все на верхній палубі нас чекає обід приготований найкращим кухарем всього атлантичного океану. 

Те що вміє творити Фабріціо не під власне описати нікому. Ти сама зараз переконаєшся в цьому. Вони піднялися на верхню палубу де стояв вишукано сервірований стіл, на якому було з десяток неймовірно красивих страв які Амелі жодного разу не то що не куштувала, але й не бачила. По всій верхній палубі було проставлено свічі, які своїм світлом осяяли увесь корабель. Дух торжества, п’янкі аромати, вечеря з чоловіком своєї мрії, що може бути прекраснішим за це. На мить вона уявила, що цей вечір не випадковий, і все що зараз відбувається з нею не є збігом обставин, так немов вона вже бувала тут не раз. Корабель тихо відчалював від берега, залишаючи по далі вогні нічного Нью-Йорка. 

- Алан, це неймовірно, чого саме я зараз ось тут поруч з тобою, чому саме ти мене обрав з поміж тисячі доступних тобі жінок. Сідаючи поруч з нею він взяв її за руку і тихо промовив:  

- тільки тому, що ти найпрекрасніша з поміж всіх тих тисяч жінок про яких ти тут згадала. Коли я побачив тебе в перше в бродвейському мюзиклі, моє серце защеміло, я не міг відірвати свого погляду від тебе, від твоїх рухів, реплік та пісень. Моя увага була прикута тільки до тебе, тому я слідкував тільки за тобою .і коли ти зникала зі сцени мене завжди огортав смуток і нетерпіння дочекатись нової дії,мюзиклу чи вистави. Від того часу, як побачив тебе в перше, я не пропустив жодного твого виходу, і от коли вже не зміг втримати свої почуття, вирішив що ти повинна бути моєю… 

Амелі довго не могла щось промовити, її серце билось так швидко і радісно, а очі випромінювали не земне щастя. Можливо вона і хотіла щось промовити та не могла, дивлячись йому в очі, розуміла що це той хто їй потрібний. Він теж не зводив з неї погляду, він помітив як по ї щоці стікали сльози щастя. Він обережно і трепетно витер сльози , обійняв її і тихо прошепотів : 

- я люблю тебе… 

- і я тебе люблю …  

to be continued…  

Занзібар ))) шуткую! В моїй творчій майстерні 4 лютого 2010 о 22:48
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
01.02.2010 Поезії / Вірш
"ІСКРА"
07.03.2010 Проза / Казка
«Амелі» продовження № 3
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Казка Про любов
14.03.2010
«Амелі» Продовження № 4
07.02.2010
"АМЕЛІ"
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 10 (10+0+0+0+0)
Переглядів: 1580  Коментарів: 3
Тематика: Казка, Амелі
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.03.2010 20:56  ЛІДІЯ для © ... 

Дякую вам, SASHA ROSSI, за позитивне ставлення до моїх відгуків. Ваше внутрішнє чуття вас не підводить, бо я дійсно маю пряме відношення до слова через своїх перших учнів, оскільки працюю вчителем-філологом. Намагаюся донести до підростаючого покоління не просто зовнішню красу твору, а й розуміння його значення та суті. 

 06.03.2010 01:37  © ... 

Лідія...
Чесно не чекав, що хтось взагалі відреагує на цей плід моєї фантазії... Чому не чекав, тому що ви одна єдина повірила у казку, при цьому не боячись залишити своє враження від прочитаного. Можливо більшості з шановних та спраглих авторів на цьому сайті просто байдуже,мабуть кожного з Вас власне інтересує оцінка вашого твору...
Люди, творці слова ви чекаєте рейтингу гучних коментарів втішаючи себе коротко-тривалим задоволенням... Шановні прозрійте, адже я саме цією казкою надихнув трьох моїх друзів, взяти в руки авторучку і почати творити... І скажу чесно це для мене нехай і не велика , але перемога...
P.S. Лідіє моє внутрішнє чуття підказує що ви маєте пряме відношення до слова, себто Ви могли бути журналістом, редактором або письменником... дякую за відгук... 

 26.02.2010 17:42  ЛІДІЯ для © ... 

SASHA ROSSI, у вас гарний стиль письма і манера викладу. Твір читається легко, із захопленням. Кожен наступний рядок викликає радісні почуття, світлі думки та позитивні емоції.
Головним героєм є Амелі - цілеспрямована особистість, яка досягла омріяного успіху у житті, за що була нагороджена, напевно, найкращим почуттям - взаємним коханням. Її шлях до успіху нелегкий. Вона всього добивалася самотужки, долала перешкоди, керуючись власними переконаннями та бажанням здійснити свою мрію. З таких людей-персонажів можна і треба брати приклад.
Про щасливе взаємне кохання мріє кожен з нас. Про те чи є воно таким у реальному житті, не писатиму. Але твори на зразок "Амелі" змушують вірити у здійсненність цього почуття, такої прекрасної казки. А якщо ми віримо, то так хай частково, але буде. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
20.05.2015 © Журналіст
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди