Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.04.2013 12:54Есе
Для студентів  Для мами  Для дорослих (18+)  Для школярів  Про життя  Про Батьківщину  Про сучасність  
70000
Без обмежень
© Анна Порядинська

Ласкаво просимо, або Стороннім — по пиці

Не плюй у колодязь, з якого воду п`єш (українська приказка)
Анна Порядинська
Опубліковано 05.04.2013 / 16267

Про те, що наскільки українець може бути непривітним, ба навіть грубим по відношенню до сторонньої людини, настільки ж він водночас є привітним, спілкуючись зі своїми близькими, — сказано вже чимало. Така ось національна особливість: якщо вже посміхаємося, то від усього серця. Нічого поганого в цьому немає. Але от навіщо грубіянити, все ж не зрозуміло. Адже саме ця превентивна агресія найчастіше провокує відповідні нападки, яких можна було б уникнути.

Приклади шукати довго не доводиться. Проходячи повз центр Пінчука, чи то пак Pinchuk Art Centre, вирішила зайти, щоб подивитися, чим дихає культурний авангард Києва. Відчиняю двері, за якими три охоронці, кожен вищий мене на три голови, відразу витягуються, немовби зачувши лаконічне «фас!» Й одразу ж так: «Шо нада?» Та, оскільки я не встигла сформулювати, що саме може бути потрібно дівчині в окулярах на виставці сучасного мистецтва, додали: «Російською мовою написано — зачинено у нас». Треба сказати, що кількома хвилинами раніше на вулиці адепти великого Прямого Шляху до Злиття з Богом в аспекті Первинної Свідомості Творця намагалися усучити мені спасенну інструкцію про прочищення та розвиток чакр, особливо наголошуючи якраз на моєму інтелігентному вигляді, чистому відкритому обличчі та ясному погляді. А тепер всі чакри ніби зіщулилися, зібгалися, щиро дивуючись: «За що ж мене так?» Зібравши залишки ясності в погляді, я — ботанівським жестом — вказівним пальцем надала своїм окулярам правильного положення на переніссі та видушила з себе: —  «Вибачте, у мене поганий зір, не могли б ви мені сказати, коли ви відкриваєтесь, тим більше у вас такий приємний голос та вишукана мова?» Не знаю, чому мене не побили, а просто поміряли поглядом, хвилину пожували жовнами, й один з трьох панів буркнув: — «До четвертого». Тож не постраждала я за культуру, немає чим пишатися.

Або ось, повертаємося з мамою увечері додому, а сходи в під’їзді завалено будівельним сміттям, й до наших дверей через гори пакувального целофану не дістатися — це сусідам привезли всюдисущі шафи-купе. Власне, на цих новоселів через їх наступальний, проникний в усі пори, ремонт мешканці під`їзду — моя мама тоді утрималася — вже звернулись до компетентних установ з колективною скаргою  щодо їхньої поведінки, не сумісної з гордим ім`ям людини. А тут не витримала і моя мама — зателефонувала запитати, чи збираються вони прибирати зі сходів свою м`яку тару.

— «Та ти принцесою якої країни себе уявляєш?» — ніжно поцікавилася трубка. — «Буде час, приберемо».

Але ж цим людям й надалі співіснувати поруч з нами на одному сходовому майданчику. Зрозуміло, звісно, що моя мама не стане задля помсти дряпати цвяхом їхні двері, а, може, сусідці байдуже, вона ж бо не принцеса та чітко усвідомлює, де живе?

Найбільше в сусідчиній аргументації мене зачепило саме це: — «Ти де живеш? Прокинься!» Неначе простого усвідомлення того, що ти знаходишся в Україні, достатньо, щоб приймати, як належне, те, що у тебе під дверима може бути загиджено. І той, хто напаскудив, — він практично не причім, не заради користі, він просто уособлює собою місію перста вказівного: —  «Пам`ятай», — рече він тобі. — «Ти в Україні». І це правда. Адже «шо нада?»

На вході до галереї мене обурило саме те, що я почувалася на нейтральній території новокиївського гламуру (в сусідніх бессарабських квіткових, парфумерних та ювелірних бутіках на відвідувачів з порога ллється медове: — «Чим я можу Вам допомогти?») — і, нібито, культури (міжнародного центру сучасного мистецтва XXI століття — відкритого майданчика для творчості і суспільства — як це сформульовано в принципах функціонування галереї). Якби я прийшла, скажімо, на овочеву базу, я б якось згрупувалася та була б готовою до такого прийому.

Втім, чому я беззастережно погоджуюсь з тим, що на овочевій базі мені можуть нагрубити, а у мене вдома, на сходах, чи при вході на виставку — ні? За великим рахунком, можна ж і на овочевій базі без хамства обійтися. Ну і що, що в Україні? Адже приємніше, коли без потиличника? Я ж не прошу «з посмішкою», можна і без. Чесно кажучи, від солодкого обходження в магазинах, що претендують на звання бутіків, теж тхне за цілу верству. Людині ж бо чого від інших потрібно? Щоб її зайвий раз не чіпали.

Чи, може, я просто безнадійно відстала від сьогоднішніх віянь? Може, охоронець з центру Пінчука якраз і є апогеєм концептуалізму, артефактом сучасного українського культурного простору?

м. Київ 5.04.2013
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.04.2013 Проза / Есе
Передмова автора до ненаписаної книги
18.06.2013 Проза / Оповідання
Флеш-картинки
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Есе Про сучасність
14.09.2013
Шок та стрес, хай їм грець
05.04.2013
Ласкаво просимо, або Стороннім — по пиці
31.03.2013
Неможливий Париж
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 7 (7+0+0+0+0)
Переглядів: 212  Коментарів: 5
Тематика: Проза, есе, Pinchuk Art Centre, Київ, галерея, Україна
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.04.2013 09:55  Тетяна Белімова для © ... 

Аню, що сказати? Тут можна, звісно, дивуватися, але ваша нова сусідка все ж мала певну рацію, натякнувши на наше місцеве безкультур"я... Чому дивуватися? У нас систематично нищили інтелігенцію. Вважалося, що кухарка теж може керувати державою, хай лишень отримає таку можливість! До інтелекту було суто споживацьке ставлення, хоча всім відомо, в у що перетворюється інтелект без духовності і культурного щеплення...
На жаль, зараз ця тенденція у масах не подолана - багатьом тесля здається фігурою більш привабливою ніж, скажімо, професор КНУ... 

 05.04.2013 18:24  © ... для Каранда Галина 

Дякую, ваша підтримка дуже гріє.
Людські стосунки - це просто океан, одним словом не відбудешся.
Якби мати знаття, як досягти тут гармонії :) 

 05.04.2013 18:20  © ... для Володимир Пірнач 

Приємно, що вам сподобалось. І приємно, що ви такий оптиміст та вірите в розвиток. Справді ж, без регресу не буває прогресу.
Зізнаюсь, що цей текст не новий, він в різних варіаціях вже був раніше опублікований в "Kyivpost", та ще деінде, здебільшого в приватних любительських блогах 

 05.04.2013 16:06  Володимир Пірнач для © ... 

Круто, як завжди - це що до тексту.

Що до теми:

Так і є:).

Один мій добрий друг вже з десяток років живе в европейській країні (хм. за сьогодні вже вдруге згадую про нього, треба зв"язатися з ним),

Так от, живе він собі в європейській країні і потихеньку звикає. В Україну навідується не часто. От кілька років назад, коли він приїхав до мене в гості перше що він мені сказав це: "Як ви живете в таких ***дських умова???" і взявши мене за плечі махав мною в різні боки, мало мозок з мене не витрусив.

Звісно під...

 05.04.2013 14:23  Каранда Галина для © ... 

гарно описано. саме так все і є. і, повірте, на овочевій базі нарватися на відверте безкультур"я важче, ніж в так званому "культурному середовищі". Перевірено особисто. А солодке обходження і хамство - одного поля ягоди, як виявляється. Так, людині треба, можливо, щоб її не чіпали. Але ще - елементарної поваги. І коли солодко зазирають в очі, претендуючи на винагороду, матеріальну чи моральну, і коли посилають, бо відразу розуміють, що зиску їм від вас ніякого - то те саме. Тільки щирість сумісна з повагою, як на мене.
Ви прекрасно пишете!) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
07.02.2014 © Суворий
20.01.2011 © Михайло Трайста
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди