ТРІСНИ СКЛО
Так багато людей і красивих, й щасливих,
І спокійних тому, що їх час повінчав.
Вони впевнені, добрі собі й справедливі.
І ніхто їхніх сліз на очах не стрічав.
Та мальована посмішка й фарба волосся,
Роль княгинь при дворах і смішних королів,
Заховали підгрунтище суму і простоголосся,
Долю ситих рабів на мотузочках солодощів.
Там в душі черваки, що згризають їдучим печінку,
Крає серце злоба підкидного раба.
Все життя у форматі дурного кіновідпочинку
І невидимі сльози чорніші гнилого боба.
Дотягнутись рукою від свого до болю чужого
Заважає кіно й театральна блискуча вуаль.
Серед виправдань зла найцінніше - молитва до Бога
І примарний в руці начебто Божий Грааль.
Трісни скло, що шарами налипло на очі:
Ти щасливий тому, що не бачиш у друзях себе.
Ти замурзався медом, а вмитися досі не хочеш.
А на мед насідало мухні, яка мучить тебе.
Викинь маску косметики й лід словоблуддя,
Є ще в тебе молекули свіжих та древніх чеснот.
Це спочатку, можливо, колеги й сусіди осудять...
Але згодом й самі поскидають хімічний дрес-код.
Правила пишуться часом не зовсім розумно,
Бо хтось хоче набути із ними свій авторитет!!!)))(
І пакуються люди у клоунів з блиском і шумно.
Так сміється щасливий мальований автопортрет.
