Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.08.2014 08:51Оповідання
Для дорослих  Про минуле  
00000
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

У відрядженні

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 28.08.2014 / 24975

У ВІДРЯДЖЕННІ 


Сьогодні — вихідний день, субота. Мій співпрацівник Юрій Сергійович теж інженер-будівельник, з яким живемо в одному номері в готелі, давно вже чекав на мене. На моєму годиннику – десята ранку. Коли я прийшов у наш номер він сидів за столом. На столі стояла пляшка марочного вина, А він читав філософську статтю у журналі на тему: що таке діалектика.

– Де це тебе Карпо Платонович диявол до ранку носить? Ти чого не ночував у готелі? Мабуть, потрапив у тенета інтиму якоїсь молодиці? – посміхаючись, запитав мене Юрій Сергійович, як тільки я переступив поріг.

– Еге ж, у молодиці, – сумовито відповідав я, сідаючи за стіл.

– Ну що, відкоркуємо? – запитав він і взяв пляшку, чекаючи на мою відповідь. – Будеш?

– Ні, – не дивлячись йому в очі, відповів я.

– А що ж трапилося, Карпе Платоновичу? – не вірив він мені і знову запитав.

– Вчора вечором попав у витверезник, – відповів я, дивлячись на його перекорчине обличчя.

– Та ну!.. – вигукнув він і поставив пляшку на стіл.

– От тобі й ну! А попасти – попав, – сказав я, показавши йому виписаний для мене рахунок на десять карбованців штрафу.

– А як же це сталося? – здивовано запитав Сергійович.

– Як?. Наберися трішки терпіння і, не перепитуючи, слухай, – сказав я і став розповідати...

– Коли ми поверталися в готель із доменної печі і я дав тобі згоду трішки розвіятися, вино заіскрилося в крові, і від цього, мабуть, в голові заворушилася квола думка: фурмена зона доменної печі не давала мені спокою. А ти чомусь тоді попрямував до готелю, а я повернувся на завод. Чимчикував уздовж головної траси, яка вела на будівничий об’єкт.

Коли прийшов, то навколо стояла тишина. Комсомольська будова – доменна піч дивилася на мене темними очима-отворами вирізаними в ній для монтажу приладів фурменої зони.

– А потім? Чого ж мовчиш, Карпе Платоновичу? – і мов зі сну вивів мене Юрій Сергійович.

– Потім, – почав продовжувати я розповідь. – Пробув не довго на будові і пішов до готелю. Коли я зійшов на об’їзну дорогу, починало смеркатися. Мене на мотоциклі наздогнав наш знайомий – Кирило, він сказав, що підвезе до готелю. Я сів. Спідометр показував сімдесят кілометрів за годину, теплий вітрець приємно наповнював сорочку. І враз заднє колесо різко загальмувало, нібито хтось у спиці вставив ломаку. Ми зіскочили на землю. При огляді з’ясувалося, що у двигуні лопнуло поршневе кільце – двигун заклинило. Добре, що було згори. Він вимкнув муфту з’єднання приводу із двигуном і потихеньку поїхали. І знову, як сніг на голову, пригода: нас зупиняє автоінспекція.

– Хто водій? – запитав автоінспектор.

–Я, – відповів Кирило.

– Покажіть права, – став вимагати автоінспектор.

– Немає, – розгублено промовив Кирило.

– Ви затримані. І ви теж, – додав автоінспектор, звернувшись до мене.

Кирило, не слухаючись, продовжував котити мотоцикла. Тоді автоінспектор вихопив кермо. А дружинники зупинили вантажівку, кинули мотоцикл у кузов. Інспектор запропонував і нам сісти туди, і доставили нас у витверезник: «Водій і пасажир у нетверезому стані», – доповів автоінспектор лейтенанту міліції витверезника.

Юрій Сергійович налив води у склянку.

– На. Випий, не хвилюйся так. Все мине, як по закону діалектики, – і подав мені склянку.

– Дякую, – сказав я і випив.

– А далі, – цікавився Юрій.

– Далі. Нашого знайомого відпустили, мене залишили, – продовжував я.

– Роздягайся до трусів, – запропонував мені черговий по витверезнику лейтенант міліції. Я почав виправдовуватися і став роздягатися.

– Прізвище, – запитав він.

– Тверезий, – відповів я.

– Якби був тверезий, то не влип би в халепу – сказав він, усміхаючись. – Я питаю прізвище.

– Я – Тверезий, – знову повторив я.

– Тверезий, тверезий. Яке маєш прізвище? – гаркнув він.

Довелося мені переконувати, що це дійсно є прізвище. І далі відповів на цілу низку питань: як звати, рік, дата народження, де працюю і ким, а ще – домашню адресу.

– Давай роздягайся, – знову нагадав мені черговий.

І я роздягнувся, одяг склав на лаві, де сидів і віддав йому годинник.

– Тепер проходь і лягай ось тут, – наказав наглядач – старшина міліції.

Це була одна із кімнат колишнього бомбосховища, саме в нім розташувався витверезник. Товсті металеві герметичні двері, глухі стіни, гола цементна підлога, односпальні ліжка з пом’ятою білизною нагнічували сум, і неприємні відчуття. В голові розпухала думка: «І до чого ж оце я докотився». Але мене взяв олімпійський спокій внаслідок аналітичного висновку цих подій, які привели в цей дім. Прибув ще один п’яний пацієнт.

– Ви знаєте, хто я такий? Я – головний редактор міської газети! – погрозливо заявив він.

– У нас тут і не такі були... З міської ради депутати і то на тверезу голову по десять карбованців платили, – заспокоював його наглядач.

Я вирішив заснути і заснув. Прокинувся, як завжди, о шостій ранку. Наглядач хропе напроти – горілиць на ліжку. Решта ліжок пустують. Я виглянув у відчинені двері – черговий за столом спить, сидячи, поклав голову на стіл. Тоді я зробив декілька вправ за системою йогів і став покашлювати. Черговий підняв голову і повернув її у мій бік. Я запитав, коли мене відпустять з витверезника. Мабуть, почувши мою розмову, прокинувся і наглядач. Солодко позіхнув і майже в один голос із черговим повторив: «Спи, ще рано. Дай і нам поспати, – і сердито глянув на мене.

Тут привели ще п’яного. Це була літня людина.

– Ай-я-я… За що ж це? Стару людину та в оцю катівню, – бідкався дід. – Дві війни воював, а тут – глузують. Знала б моя старенька, куди і за що я на старості років потрапив, – не витримала б. Ну який витверезник? Повезли б у міліцію, раз я дошки продав та за ці гроші випив самогону, – не вгавав дід.

Почали розпитувати так само, як і мене. І вимагали, щоб і він заплатив десять карбованців.

– Ну, а як же зі мною? – запитав я у чергового.

– Були б у тебе гроші – заплатив би і все, вільний. А як у тебе при собі навіть документів немає. Буде перезміна і тоді інший черговий замовить адресний стіл твого міста. А після встановлення твоєї особи випишуть рахунок і відпустять, – роз’яснив мені черговий.

Довелося чекати. Добре, що віддав мені одяг і годинник. Незабаром на зміну прийшов інший черговий.

– Що, ще й досі у нас «курортник» сидить? Який улов? – звернувся він до колеги.

– Та мало, лише четверо, – відповів той і передав журнал реєстрації.

Лейтенант пішов, залишивши нас. Ага: « Подумав я, що? Всіх чотирьох відпустили. Аби їм гроші, план виконують». Сиділи мовчки. Черговий обдзвонював установи, підприємства – розшукував якихось двох та двічі замовляв адресний стіл мого міста. Так і не додзвонився. Я сидів і думав: «Невже будуть мене передавати зі зміни в зміну, як десятку».

– Зараз вирішимо, що робити з тобою, – нарешті промовив він.

Перепитав прізвище, де живу, працюю. Потім виписав рахунок на десять карбованців за медичні послуги. Дав мені у двох місцях розписатися і застеріг: «Заплатити – не пізніше десяти днів, а то повідомимо на роботу. Зрозумів?»

– І випустили? – діждавшись кінця розповіді, з нетерпінням промовив Юрій Сергійович.

– Так – випустили. Я взяв ними виписаний мені рахунок та іронічно подякував і, попрощавшись із ними, вийшов і думаю, що більше такого не трапиться, – запевнив я Юрія Сергійовича, закінчивши свою доповідь.

– Цікава така подія, Карпе Платоновичу, цікава, – сказав Юрій Сергійович і, розглядаючи етикетку на пляшці віддав мою квитанцію. – Може, вип’ємо? Не пропадати ж йому. До того ж сьогодні мій день народження.

Я відчинив вікно. Дорога, мов траєкторія, бігла степом. На її кінці, майже за обрієм, маячив силует домни. У номер готелю увірвався вітер, настояний на степових пахощах трав.

– Отаке таке життя наше, Юрію Сергійовичу. Воно є тверезе, як оцей вітер, і п’яне, як підземний морок у витверезнику, – сказав я, зробивши філософський висновок.

Приємно ж було сидіти та пити солодке вино за здоров’я мого колеги, який дуже добре розуміється на діалектикці..

02.02.2013 р.

02.02.2013 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.08.2014 Проза / Оповідання
ТРЕТЄ
28.08.2014 Поезії / Вірш
ІНШИЙ ВИМІР
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про минуле
02.01.2015 © Зав`ялова Валентина
Приручена ластівка
28.08.2014
У відрядженні
15.01.2014 © Сорок Восьмий
Євангеліє від Пилипа
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 40  Коментарів:
Тематика: Проза, оповідання, діалектика, журнал, терпіння, автоінспекція, мотоцикл, витверезник, рахунок, черговий, вино, відкоркуєм
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
17.04.2013 © Тетяна Белімова
06.01.2012 © Т. Белімова
22.09.2013 © Тетяна Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди