Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.08.2014 08:39Роман
Про друзів  Про школу  Про село  Про молодість  
00000
Без обмежень
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ

ЮРАСЬ У ПОШУКАХ СЕБЕ

8

Сторінки "Роману для Нобелівської премії"

Середина 60-х років
ХХ сторіччя
Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Опубліковано 26.08.2014 / 24939

До школи прислали на роботу нового вчителя історії. Крім того, він ще добре грав на акордеоні та мандоліні, а також співав. Тож викладав ще й співи. Відтоді у Юрковому класі навчилися співати усі — не те, що було раніше: співала тільки половина класу і то з жалості до вчительки.

Нового вчителя всі боялися: грізний. Мав сильний зичний голос. Бувало, як скаже щось комусь різко, так той під парту готовий пірнути. Але Юрась невдовзі докумекав, що йому нового вчителя боятися нічого. Тому що він наскільки суворий, настільки й справедливий. Хлопець, грішним ділом, навіть подумав, що новий учитель співів може стати йому конкурентом на звання лауреата Нобелівської премії. Юрко теж намагався завжди бути справедливим — як у школі, так і поза школою, вдома… Тому гадав, що гнів нового вчителя історії та співів на нього спрямований ніколи не буде.

На велику прикрість декотрих з Юркового класу, вчителя історії та співів, не зволікаючи, призначили класним керівником. Після цього на своїх уроках перестала плакати вчителька німецької мови, бо після першої ж бесіди новий класний керівник дав усім зрозуміти, що знущання з «німкені» не дозволить. І якщо ви, мовляв, ліниві до навчання іноземної мови, не слухатимете вчительку, то не братимете участь у піонерській грі «Зарніца», у шкільних конкурсах, вас не прийматимуть до комсомолу, не дозволятимуть відвідувати кінофільми, не зможете поїхати на екскурсію до відомого живого письменника-класика, не кажучи вже про погані оцінки, догани, зауваження, можливі виключення зі школи, залишення на повторний рік навчання., осуд людей… Але про ці останні страшилки він згадав побіжно, наче ненароком…

 

За ініціативою нового класного керівника нещодавно у школі відбувся конкурс на кращий малюнок. Причому, згідно з умовами конкурсу, малюнок треба було подавати під якимсь гаслом або під псевдонімом, щоб журі, не знаючи, хто автор, по правді вибрало найкращу роботу і нагородило переможців.

Юрій аквареллю намалював пейзаж «Дерева на осонні». Кілька днів на стінах коридору висіли конкурсні роботи — більше тридцяти. А потім була загальношкільна урочиста лінійка, на якій серед іншого розповіли про підсумки конкурсу та оголосили переможців. Яке ж було здивування юного художника, коли почув, що його акварель посіла перше місце, і його нагородили коробкою гарних акварельних фарб з дарчим написом на них. Малювати ними почав не відразу. Беріг! А милувався ними щодня, нюхав їх — гарно пахли, якось чарівно. Хотів, щоб якомога довше вони у нього залишились на згадку. Згодом, можливо, фарбами малював, а коробку все одно зберіг. Тим паче, що вона оформлена непогано — з пейзажем березового гаю, що трохи нагадує «Березовий гай» Куїнджі.


Отой підручник з астрономії, що придбав як одразу замешкав на селі, читав й перечитував. Ох, і цікавим був! Він хлопцю «підказав» купити ще збірники фантастики, що теж захопили неабияк. А ще він помітив, що і його друзі — Санько і Говчик (тобто Вовчик, Володя) — цікавляться фантастикою. Санько ще — радіосправою, а Говчик більше астрономією, ну і футболом. А Юрася ще зацікавила друкарська справа — разом із журналістикою і літературою. Чи сказати б навпаки. А чому? А тому, що у бібліотеці дали йому відремонтувати дуже гарний товстелезний збірник, у якому розміщені пречудові поради юним туристам, радіоаматорам, рибалкам, книголюбам — усим, хто хоче зацікавитися якимсь уподобанням, розвинути його. Хлопець її, поки переплітав, гарно перечитав. Після цього йому стукнуло у голову видавати власний журнал.


На одному з уроків української літератури вчителька показала на стос учнівських зошитів і сказала:

— Оце, діти, ваші зошити з творами, які я оцінила, не вагаючись, різними оцінками. Але ось у цьому зошиті оцінок моїх немає…

Показала на один зошит і говорить, що то — Юрія Соловейка… Учень злякався: що то воно за ще?!.

— Річ у тім, — почала вчителька, — що всі написали твори на дві-три, дехто на чотири сторінки. А ось Юрій взяв новий зошит та й списав його весь фантастичним оповіданням. Воно мені сподобалось. Але помилок на таку кількість сторінок забагато. Тому, щоб бути справедливою, пропоную тобі, Юрію, навмання, не заглядаючи до зошита, назвати чотири сторінки, а я подивлюсь, скільки на тих сторінках мною вже визначено помилок.

Соловейко назвав сторінки. Кількість помилок на них з мови потягнула на четвірку. А по літературі, звісно, — п’ять! Юрко був задоволений! Дуже! Його фантастичне оповідання потім читали всьому класові.

Між іншим, дехто з однокласників подумав, що воно звідкілясь переписане. Теж «знавці» знайшлися! Юрій книги зі шкільної бібліотеки майже всі перечитав, а з сільської — десь половину. Він був у захваті від творів багатьох письменників і поетів, скажімо Шевченка, Нечуя-Левицького, Котляревського, Українки, Старицького, Сосюри, Гончара, Нестайка, Білика, Жуля Верна, Драйзера, Гемінгвея (Хемінгуея)… А інші однокласники?.. Хоч третину з такого читали?.. Хоч намагалися бути не тільки читачами, а й (хоча б у подумках) писати власні твори?..

Сільську книгарню Юрій відвідував майже щодня, і книги купував часто. Було з чого вибрати і чим поповнити домашню бібліотеку — творами Бажана, Вишні, Тичини, Рильського, Савича, Вусика, Шекспіра, Вінграновського, Степана Олійника, Шиллера, Капутікян... А комедія Себастяна «Безіменна зірка» у збірнику зарубіжних авторів Юрію особливо припала до душі.

У сільській бібліотеці йому навіть видавали ту літературу, яку не давали додому іншим, навіть дорослим. Це після того як бібліотекарі зрозуміли, що Соловейко з непідробним бажанням ремонтує розірвані та ветхі книги, що у нього це виходить достатньо вміло. Сам дивувався. Хлопець не просто якісь аркуші підклеював і палітурку припасовував, а спочатку розділяв блоки, де треба, вшивав нову марлю чи якусь тканину, вклеював все те у трохи роз’єднаний картон, де треба — пришивав, доточував обірвані аркуші, вшивав їх тощо. Якщо треба, на обкладинці реставрував усі написи, або ж писав власноруч.

Ремонтувати книги Юрасю дуже подобається. Тому бібліотекарі й давали на руки будь-яку літературу, яку він хотів. Водночас юний читач просив дати дві-три книги для реставрації. Крім того, йому все більше подобалися газети, журнали та брошури, які можна було передплатити на пошті додому.

А влітку Юрко Соловейко працював на току, найчастіше по ночах, з кількома ровесниками перелопачував зерно у буртах з двору до критих приміщень. Тож заробляв грошей. Мамка частину їх віддавала йому на різні особисті потреби. З цієї частини син витрачав десь половину на передплату «Літературної України», болгарської «Ехо», «Піонерської зорьки», чимало журналів і брошур — з радіотехніки, про театр, цирк, естраду — всього близько двадцяти видань!

А інші кишенькові гроші Юрій витратив на гітару. У сільсих крамницях гітар не бувало, і навіть у сусідньому великому райцентрі немає, як розповідала йому сестричка. Тим паче семиструнних. Хлопець хотів тільки таку, і велику за розмірами. Тому він вирішив замовити гітару поштою. Уже й відповідь прийшла з Київської бази посилторгу: немає таких. Він одразу написав замовлення на адресу іншої бази. Вирішив, якщо надійде негативна відповідь, надішле замовлення до третьої бази. Їх у Союзі було кілька, хлопець нарахував сім. От до всіх і звертався. Відмовили усі, то він по другому разу почав: гітара десь та знайдеться!

Уже пізній вечір. Пишу швиденько, щоб гасу зайвого у настільній лампі не спалити. Ось назбираємо з мамкою грошей, проведемо електроенергію, тоді й зможу вечорами подовше і читати, і писати, і навіть малювати., » занотував у черговий раз Юрась у своєму потаємному щоденнику, записи якого можуть пригодитися під час створення роману, який оцінить Нобелівський комітет. Принаймні на те сподівався дід Мартин).

 

Майбутній претендент на Нобелівську премію перебував у доброму гуморі. В один день збіглася робота двох гуртків, до яких він раніше записався, — драматичного і фотографічного. У драматичному йому дали непогану роль, відтак її добряче вивчив. І на попередній репетиції гарно виходило — так запевнила керівник гуртка. Та він і сам це відчув. Не розумів деяких виконавців, які стояли, мов укопані, і якось механічно проговорвали репліки, боячись поворухнути бодай очима. А коли керівниця гуртка починала підказувати, куди і як саме пройти чи повернутися або сісти, то вони це виконували, мов на ходулях, якось по-механічному. Між тим, Юрій одразу здогадався, що будь-який герой — це все одно, що він сам, така ж людина. Значить, можна говорити і рухатись так, як підказує його ж відчуття.

А потім одразу юний актор перейшов на фотогурток. Керівник (учитель фізики) якраз говорив про фокусну відстань, глибину різкості залежно від стану діафрагми. То Юрій про дещо зразу догадався, бо ще раніше для інтересу купив підручник з фізики для наступних класів і найцікавіші розділи перечитав по кілька разів, зокрема й про оптику.

Про багато чого хлопець його ще перепитував у керівника гуртка. І той щиро його похвалив за цікавість…

Ось тільки фотоапарата Юроко Соловейко не мав, бо ні за що було придбати. Хоча б найпростіший…


Школа запримітила, що учень зі своєю матір’ю живе упроголодь. Хоча й завели й посадили город, але ж треба діждатися врожаю. Мають трохи курей. Так їм же комбікорм потрібен. Хоч він і дешевий, але й невеликих грошей для нього у такої родини катма. Добре, що кури весною і влітку хоч паслися — коли трава вилізла.

Тож мати й син були приємно здивовані, коли зі школи був принесений цілий лантух усіляких круп та макаронів.


За хорошими подіями сталася прикра: мамка прийшли з роботи заплакані й розстроєні. Певно хотіли, щоб Юрась не побачив. Але він замітив і почав розпитувати про причину сліз. Довго віднікувалися. А потім розповіли, як їх образила секретар сільради. Виявляється, що ця секретар ось уже протягом останніх кількох місяців усе частіше прискіпується до матері Юрія ні за що: то папери на її столі до прибирання не так лежали, то підлога до її приходу висохнути не встигла, то розтопили пічку не правильно, то фіранки не відкрила, то кватирку не закрила… Чого тільки не вигадує секретар. І це при тому, що мати Юрія на роботу офіційно не оформлена була і платили їй щомісяця усього-навсього п’ять рублів.

Син, як міг, втішив матір.


— Ой, голова… Ой, серце.. — ще з вечора заойкали мамка.

Наступного зранку викликали лікарку, яка, обстеживши їх, веліла негайно лягати до лікарні, що у сусідньому селі, бо великий артеріальний тиск і з серцем не усе гаразд.

Прислали машину. Відвезли, хоча матір й не хотіли лягати до стаціонару, хвилюючись за сина. Мовляв, боятиметься один уночі? Чи зможе собі щось приготувати їсти?

А чого темних ночей боятися, думав Юрась!. З їжею теж проблем не буде. Аби тільки мамка здоровими були! Куди вмирати?!. Ще молоді. Та й він ще молодий-зелений. Юркові себе не шкода. Просто хоче, щоб вони діждалися, коли він виїде з села і з нього десь щось вийде путнє.

«А тут ти заскорузнеш, — часто повтрювали мамка. — Будь воно неладне, тікай звідси як закінчиш школу… Тікай…».


Юркові не хотілося виїжджати з села назавжди через те, що воно дуже подобалося. І попереднє подобалось. Головною причиною виїзду стане його майбутня професія, хоча остаточно ким стане він ще не визначився. Коливається між уже обраними: художник? актор? письменник-журналіст? Усі ці професії, як то кажуть, міської прописки.

Коли мати з молодшим сином відокремились від брата, то у Юрка з’явилася можливість займатися усіма улюбленими уподобаннями. Повчить уроки, а потім обирає якийсь вірш чи й прозовий текст і уявляє, що він — диктор. Отож читав старанно, ретельно вимовляючи усі слова й звуки. Але спочатку сам себе збив з пантелику: якщо бачив дифтонги дз або дж, то читав їх не як дифтонги, а як окремі звуки, бачив «…ться», ну, то й читав «…ться», а не «ця». Але якось вчителька мови подарувала своєму учню кілька дуже гарних книжечок про орфоепію та дикторську майстерність. Юрко їх перечитав і все зрозумів. Відтоді він не ображав дифтонги і не тьсякав.


Дещо Юрій записував не стільки для себе, скільки для бабашок у темних закутках, щоб знали: він їх не боїться! Хлопець міркував: прочитають оце і навіть думати перестануть лякати його темними вечорами і ночами.

Вони й не лякали.

«Молодці! І не треба!» — заспокоював себе Юрась.

Коли надворі ще не смерклося, й у сінях більш-менш було видно, він вмикав кишеньковий ліхтарик або запалював свічку і добре обдивлявся сіни, невеличку комірчину, темні закутки, простір під ліжками, упевнюючись, що ніде нікого немає. Значить, нічого страшного!

За образами на покуті та за портретом Тараса Григоровича Шевченка хлопець не дивився. Там бабашки бояться бути — у цьому він впевнений.

Частенько Юрась заглядав і на горище, але тільки коли світив ліхтарик. Зі свічкою не можна ніяк було туди лізти, бо дах укритий очеретом і крокви — з дерева.

Коли матір лежали у лікарні, Юрась намагався їх провідувати наскільки це було можливо. Весною готував їм редиску, моркву, кріп, а також дещо з покупного: печиво, бублики, ковбасу, а ще — морозиво — всього потроху, а на більше — грошей не було. Його матір морозиво любили. Швиденько довозив на попутній машині — розтанути не встигало. А якщо попутки не було, то сім кілометрів до лікарні у сусідньому селі йшов швидкою ходою... Ну, щоб морозиво залишалося ще прохолодним.

Звісно, що мамка раділи:

— Синок приїхав! Я рада! — говорили вони лікарям та сусідкам по палаті і відділенню.

Змарніли дещо, але казали, що крапельниці непогано допомагають і їм стало легше. Ніяк не могли нахвалитися одним лікарем, хірургом за спеціалізацією. Він мав величезний авторитет. Тому про нього усі хворі відгукувалися лише схвально.

Юрко й раніше про нього чув добрі слова — і не тільки від мамки. Про нього ширяла така гучна слава можливо через те, що він єдиний в усьому краї навіть у лютий мороз ходив лише у костюмі та без головного убору. Тільки коли вирувала хурделиця і вітер зі снігом одягав щось на голову та якогось плаща.


У попередньому селі в хаті Юрася радіо не було. А у хаті села, до якого перебралися, було: чорна кругла «тарілка» залишилась у спадок від попередніх господарів. Вона, як не дивно, працювала ісправно і, якщо треба, достатньо голосно, мала регулятор гучності, такий собі немов дрібний ґудзик на торці дротинки.

Як тільки мати з молодшим сином поселилися до цієї хати, він приохотився слухати найрізноманітніші передачі, зокрема «Театр перед мікрофоном», трансляції футбольних матчів тощо.

Футболом так захопився, що почав ганяти м’яч на вулиці, ходити на місцеві футбольні матчі. Але якось Юрій піймав себе на думці, що спортсмен, тим паче футболіст, вийде нього поганий. Тож і витрачати час на футбол не треба. Краще продовжити займатись тим, що більше до вподоби: малюванням та літературою. Йому усе більше хотілося писати якісь невеличкі літературні твори, зокрема й фантастичні.

Один його шкільний товариш, однокласник, дуже тішився фантастикою, а інший — математикою та астрономією. Ну, математик з нього, Юрася, — ніякий, юнак це давно зрозумів, а от фантастикою і астрономією друзі його заразили. До того класу, коли викладається астрономія, ще треба було довчитися, але відповідний підручник хлопець давно купив і читав його та перечитував. Вельми цікавим був!

Юрій навіть вирішив випускати рукописний журнал «Космос». Для цього взяв вісімнадцятиаркушевий зошит, зняв обкладинку, і, превернувши внутрішніми частинами назовні, прилаштував її знову. Зверху плакатним пером написав назву журналу, намалював космічний сюжет, на останній сторінці — заставку, а нижче позначив деякі вихідні дані. Тобто поставив собі за мету досягти оформлення як у справжньому журналі.

Внутрішні сторінки цього журналу заповнив своїми невеликими фантастичними оповіданнями, цікавими інформаціями з найрізноманітніших джерел — книг, підручників, довідників, часописів, газет, що були у нього і які він передплачував або брав у бібліотеках.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.08.2014 Проза / Казка
ШЕПТАЛИСЬ МАЛЬВИ РІЗНОБАРВНІ
26.08.2014 Проза / Роман
"МА-А, ХОЧУ СКРИПКУ..." (9)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Роман Про молодість
26.08.2014
У ПРОТИГАЗАХ НА... КУЛЬБАБИ (10)
26.08.2014
ЮРАСЬ У ПОШУКАХ СЕБЕ (8)
12.08.2014
ПРО НАЙМИЛІШУ ГАННОЧКУ ПЕТРІВНОЧКУ (4)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 88  Коментарів:
Тематика: Проза, роман, вчитель, історія, клас, погані оцінки, підручник, книги, юний актор, журнал
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
22.09.2013 © Тетяна Белімова
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди