Горище
Я живу на горищі. В мой маленькій кімнатці тапці. Унітаз, електроплитка, вішалка. Стіл і стілець. Койка.
Над асфальтом – вічна осінь. Час – досі. Рік двадцятий. Сірі стіни і друкарська машинка. Попільничка з цигарками. Портвейн.
Після заходу завжди дощ. Не можна виходити. Люблю непогдити. Чай і сірники. В кутку мокрий плащ: старий і надійний. Поцуплений з ломбарду. Папір.
Видавництво сплатило завдаток. Чекають новий роман. Строки – найкращі друзі. На смузі. Вузька вагіна речень. Лижу язиком у вивернутій навиворіт майці. Під пахвами мокро. Жовте відображення. Скло без враження. Дим.
Лязкіт клавіш розбиває смуток. Списаний аркуш дарує щастя. В петлі порожній овал досі. На носі. Червоні губи повії. Від неї несе потом і найближчим шинком. Тіло легке, мозок вільний. Засохлі плями на спідній. Зім’ята постіль. Двері.
Роман закінчено. Горище залишено. Обіцяли басейн в Малібу. Йду. На вишитій душі рани. На краватці плями. У шкарпетках рваних далі, якнайдалі від екрану. Бордюр і парапети. Місто.
Дні у чеканні. Із душа до койки проходить життя. Цигарки, цигарки і трава. Одна. Без дна. Хочеться лишитись на глибині. На горищі. На глибині. Газети порізані ножем – нарізали сало. Відкривали шпроти. Супротив. Навіщо слухати, як можна говорити. Це не для мене. Я гість у своєму домі. Коли є другий, я у втомі. Тиша, хочу, щоб була тиша. Вона приходить. Самотність.
Поглядом полірую телефон. Бісовий дзвінок ніби полоснув собі зап’ястя. Трястя. Із усіх мовчань ненавиджу телефонних. Довгих годин не витримати. Рятує література. Та, що завжди є на полицях. Інша – не годиться. Червоно.
Коли обнімав мрію, подзвонили з редакції. Видавець був втомлений. Незадоволений. Не те, що треба. Нецікаво. Не підійде. Інших слів не слухав. Перевертав яєчню. Завдаток страчено гільйотиною голоду і латентного алкоголізму. Слава Богу, мозок обійдеться без клізми. Лишайся собою, бувай. Мій рай – моє горище. Я залишаюсь тут, на дні. На горищі. Горіти.
