Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.02.2015 22:14Історія
Про людину  
00000
Без обмежень
© Сергій Петрович Мошенський

Дорога з Голгофи додому

«Моя Україно, недоле моя,
Була ж ти мені дорогою,
А нині тебе вже питаюся я,
Ой, що ж ти зробила зі мною?..»
Сергій Петрович Мошенський
Опубліковано 03.02.2015 / 27793

7 вересня 1962 року коли перші секунди відбивали початок нового дня самотнє, бездиханне тіло Тодося Степановича Осьмачки перебувало між свідомістю і людською природою, застиглий погляд кольору осіннього неба очей дивився через вікно Нью – Йоркської лікарні в надії побачити світанок. Душа тримала нитку долі, кінець якої був десь за океаном, у далекій, але такій рідній йому Україні: де соняхи повертають свої голівки назустріч сонцю, а в луках пахне лепехою і полином; на горбочку, понад ставом, батьківська хата, а на майдані біліє Храм, ніби у білих сорочках та золотих шоломах стоять обнявшись двоє богатирів – Батько і Син, а над ними хрест Божий сяє, як оберіг людських душ села Куцівки.

Оце немічне, паралізоване тіло було колись скалою, об яку розбивалися хвилі комуністичної брехні. Прометеєм, якого до чужого берега прикували емігрантські ланцюги, і кожен день йому серце краяла туга за батьківщиною. І треба ж так: раніше, у рідній йому Україні не давали говорити, навіть думати по українські. Батогом керуючої руки забирали до «кремлівської клуні» владу у ради, землю у селян, хліб у голодних, мир у народу. Всі дисиденти до влади терору, як «вороги народу» прийняли мученицьку смерть від кулі, голоду, холоду таборів. Бо правду народу в імперії могли говорити тільки блазні і блаженні. Ні, блюдолизом Тодось Осьмачко ніколи не був, тож вдавав з себе юродивого на паперті розвалин держави, в якої забрали ім’я, сплюндрували мову, націю п’ятикутною зіркою перетаврували на «совєтський» народ». Народ, ради якого Тодось був готовий нести на собі хрест сорому і зневаги, надіючись на його прозріння, відцурався від нього. Правнуки німих кобзарів, сліпих чумаків, глухих козаків прогнали «апостола селянської правди» із рідного села, з України за те, що розпалював полум’я єресі на дволиких братовбивць і христопродавців москалів, які розорали батьківську хату, розрили материнську пуповину.

«Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас та переслідувати, і зводити на вас усякі наклепи та лихословити вас через мене» Мат. 5. 11.

Він не вмів плавати - ні за течією, ні проти неї. Тому й тікав від переслідування «всесоюзної божевільні», щоб не стати безвольним, бездуховним. Просто все, що він бачив, вирішив зберегти для нащадків, щоб не розстріляли, не загратували, не згноїли, не забули. Та без хліба спеченого з українського жита, без джерельної водиці з шевченківської криниці, без подиху вільного вітру з Холодного яру, без пісні солов’їної у вишневому саду на чужині можна збожеволіти. Та хіба краща доля спіткала тих титанів слова, що залишилися у Російській( есесерівській) імперії: Тараса Шевченка, Ігоря Калинця, Івана Багряного, Василя Стуса, Олександра Довженка, Остапа Вишні, Сергія Єсеніна, Володимира Маяковського?

«О сило Божа і безсилля враже, 

Свята уяво у людей, 

Ти твориш світ, якого наше

Бажає серце кожен день…

Але воно справляє чорну драму

Людині в блисках дум і мрій, 

Коли ніколи вже не найде храму

Й назад прилине в серце їй.»

Багряний світанок підіймався зі сторони Сміли, ще й треті півні не співали, коли на майдан перед Куцівським храмом зупинилась машина. З неї повисипали комсомольці. Під сміх і пісні молоді яничари обв’язали тросами хрест на дзвіниці і натягнулася струна. Вибитими очима дивились обдерті мученики святі зі стін і молили Бога: «Прости Господи душі їх, бо вони не знають, що творять.»

Впав замертво дзвін на землю, і покотилася луна через Куцівку, Носачів, Кирилівку, Умань за океан. І вирвалася із грудей душа та прилинула до храму, щоб утримати останню надію на порятунок, дороговказ повернення додому. Зігнули, та не звалили хреста, обірвався трос…

Зітхнувши з полегшенням, пішла Тодосева душа на Божий суд з надією, що повернеться колись на те місце, де зарита його пуповина. І зустрінуть його земляки і устелять дорогу чорнобривцями. І прийме грішне тіло рідна куцівська земля, а душа разом із душами всіх мучеників молитиметься за волю України в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, над яким сяє хрест Божий, як оберіг людських душ українського народу.

село Куцівка
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.02.2015 Поезії / Вірш
9 травня
13.02.2015 Поезії / Вірш
Поцілуй мене
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
30.11.2016 © роман-мтт / Культура та мистецтво
Глядачі, упередженність і зомбі (і ще про гроші та смаки)
22.09.2016 © Ольга Шнуренко / Мова та література
Вступ до поетичної майстерності
03.07.2016 © Вікторія Івченко / Журналістика та ЗМІ
ВИПРОБУВАННЯ ЧАСОМ І ОБСТАВИНАМИ
03.07.2016 © Галина Галіна / Політика та суспільство
Спадок (31)
01.07.2016 © Галина Галіна / Політика та суспільство
Спадок (30.)
Історія
30.05.2015 © Ярослав Гашек
Чернова
03.02.2015
Дорога з Голгофи додому
26.01.2015
Шевченко у моєму житті
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 76  Коментарів:
Тематика: Публіцистика, історія, Осьмачка Тодось, емігрант, дисидент, комсомольці, дзвін, хрест Божий
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
27.11.2014 © Серго Сокольник
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди