21.03.2011 20:16
1745 views
Rating 4 | 1 users
 © Людмила Шамрай

Як мишеня хмаринку врятувало

На пагорбі сиділо мишеня. Мишеня як мишеня, нічого особливого: маленьке, сіреньке, зовсім непомітне серед зеленої трави. Але це мишеня любило спостерігати за хмаринками. Вранці забіжить на пагорб, сяде на задні лапки й дивиться довго-довго на небо. Хмаринки такі веселі та цікаві, пустують, бавляться. Була серед них одна хмаринка, улюблениця мишеняти. Справжня дзиґа. А яка гарненька! Мишеня милувалося її білявими косами зі стрічками, що підстрибували, наче весь день готові забавлятися. Йому було цікаво: ці коси коли-небудь відпочивають? Що вони роблять вночі, коли хмаринка спить? Теж засинають? Може, чекають ранку, щоб знову розпочати веселощі?  

Кожного дня хмаринка-Білявка (як назвало її мишеня) вигадувала нові пустощі. Одного разу захотіла з дощовими хмарами наввипередки побігати. Куди ж цим хмарам, поважним тіткам, бігати, вони тільки дощ розплескають. Ще хмаринка з цікавістю розглядала землю: що ж відбувається там, внизу. Зітхало мишеня, може, і його помітить хмаринка-Білявка. Воно підстрибувало, махало лапками, намагаючись привернути її увагу, марно. Йому хотілося перетворитися на легеньку хмаринку і полетіти кудись далеко-далеко. Сумно ставало мишеняті. Не познайомитися йому з цією хмаринкою. Навіщо їй якесь сіре непримітне мишеня.  

Ввечері, коли сонце вкладалося спати, бігло мишеня додому, щоб зранку повернутися на пагорб… 

Одного дня хмаринка-Білявка, як завжди, стала роздивлятися землю. Та цього разу вона занадто низько опустилася, не втрималася й почала падати.  

Мишеня з тривогою дивилося як падає Білявка. Були б у нього крила, воно б піднялося в небо і підхопило бідолашну хмаринку. Нажаль, мишенята не літають… 

Хмаринка була зовсім близько. «Заб’ється», – подумало мишеня й заплющило очі. Згодом воно почуло жалібне «ой» та схлипування, тому обережно глянуло поперед себе. Хмаринки ніде не було. Де ж вона? Схлипування повторилося. І тут мишеня помітило кущ терену. Хмаринка дивом зачепилася за колючу гілку. 

– Я врятую тебе, Білявко, – мишеня дряпалося вгору, незважаючи на колючки. Нарешті воно на гілці, де сиділа хмаринка. Білявка вже не схлипувала, вона зітхала, затуливши обличчя долонями. Мишеня наважилося заговорити з нею:  

– З тобою все гаразд? 

– Здається... Ти хто? 

– Я – мишеня. 

– Ти великий страшний звір? 

– Ні. Я маленьке, сіреньке, таке собі мишеня. Подивися на мене. 

– Я боюся. 

– Тоді торкнутися мене, переконайся сама. 

Хмаринка погладила мишеня: 

– М’якеньке...  

Потім розплющила очі: 

– Ти симпатичне. 

– А ти – моя улюблена хмаринка! 

– Справді?.. Напевно, я зараз занадто бліда і моє волосся розкуйовджене?.. Десь у мене було люстерко… Загубила… Ой, я в твоїх чорних оченятах бачу себе. Так, я занадто бліда… Жах! Мої коси!.. Моя сукня!.. Ці кляті колючки! 

– Якби не «ці кляті колючки» ти б вдарилася об землю й забилася. 

– Згодна. Але як мені повернутися на небо? 

– Ти ж вмієш літати?! 

– Нас переносить вітер... Так! Вітер! Треба йому повідомити: я тут. Він забере мене… 

– Я щось вигадаю, – пообіцяло мишеня. Воно раділо. Неможливе стало можливим, хмаринка поруч із ним: 

– Ти для мене хмаринка-Білявка. Тобі подобається? 

– Звісно… А ти… 

Хмаринка здивовано розглядала мишеня: 

– Твої очі... Вони стали блакитними, тепер в них плавають хмаринки.  

– Ти змінила колір моїх очей? 

– Я хотіла поправити стрічки. 

– Стрічки, – повторило мишеня, – давай я причеплю їх на краю гілки. Вітер обов’язково помітить блакитні стрічки і прилетить за тобою. 

– Ти таке розумне та хоробре, – хмаринка розплела коси й простягнула стрічки мишеняті. 

Мишеня вирішило не признаватися їй, що боїться висоти. Буде ще переживати. Воно затисло стрічки між зубами і почало повільно дряпатися вперед. Гілка прогиналася, ніби прагнула скинути мишеня додолу. Колючки чіплялися за стрічки, наче хотіли роздерти їх на шматки. Серце мишеняти стискалося від страху, але воно пам’ятало: хмаринці потрібна допомога. Раптом одна думка майже зупинила мишеня: скоро Білявка повернеться додому й забуде його. Треба навмисно відпустити стрічки, тоді хмаринка залишиться з ним. Мишеня ледве відігнало цю нав’язливу думку. Ні! Воно виконає свою обіцянку…  

Нарешті гілка майже закінчилася, і мишеня зачепило стрічки за колючку. Тепер вітер швидко знайде загублену хмаринку.  

Повертатися було значно легше. Хмаринка чекала на нього: 

– Добре, що ти повернулося… Я хвилювалися… Я завжди пам’ятатиму про тебе… 

Потім запитала: 

– Я бачу зелений килим із яскравими візерунками. Хто його розстелив? 

– Це запашна трава, на ній розсипалися різнокольорові квіти, ніжні та ароматні.  

– Вчора я бачила ще одне небо. Там теж пливла хмаринка, схожа на мене. 

– То була річка з чистою прохолодною водою. 

– Ти живеш серед такої краси! 

– Зате у вас є сонце, місяць, зірки. І ви, хмаринки, теж надзвичайні. Знаєш, мене вважають дивакуватим. Я роблю не те, що роблять звичайні мишенята: я постійно дивлюся на небо і мрію… Чесно, до зустрічі з тобою я теж вважало себе диваком.  

– Про мене думають, я здатна лише на вигадки. А я, коли виросту, стану дощовою хмарою. Тітоньки розповідали: все живе чекає на дощ і спрагло ловить кожну краплю. 

Травою прокотилася зелена хвиля. Кущ захитався від легкого подиху свіжості.  

– Ось і вітер за мною прилетів, – сказала хмаринка-Білявка, – гнівається, клопоту йому завдала. Дякую тобі... Ми скоро побачимося. Я тебе повідомлю веселкою. 

– Обіцяєш? 

– Обіцяю. Бувай. 

– Бувай. Я найщасливіше мишеня серед тисячі тисяч мишенят усього світу! 

Хмаринка, підхоплена вітром, поверталася додому. Мишеня проводжало її поглядом. Це було особливе мишеня. Це – мишеня з хмаринками в очах. 

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Казка, Для мами, Для дорослих, Для дітей, Про дружбу, Про природу, Про добро, Про красу, Про квіти, Про друзів, Про щастя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Це - кохання? (присвячення-дилогія)». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Казка - Янгол на замерзлому склі». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Людмила Шамрай.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Людмила Шамрай

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо