18.02.2018 11:56
для всіх
166
    
  3 | 3  
 © Маріанна

Голуб



Він сидів непорушно і напружено, дивився в калюжу, ніби шукав відповіді у своєму зображенні. Його сусіди зграйкою скупчилися поруч, але на віддалі.

Здавалося б, звичайнісінький голуб, яких повно у кожному місті. Не мріяв про долю вишуканих білих голубів – подарунків, яких випускали у небо на честь урочистих подій, до яких ті птахи були байдужі.

Але і сірі міські зграйки не дарували бажаного. Вони ніби й не знали справжнього неба, літали низько, надавали перевагу землі, де завжди знайдеться пожива. Здавалися безкрилими.

А він хто? Навіщо тут, завжди у зграї і завжди один? Не ворон важкий і зловісний. Надто малий. Тай калюжа – погане дзеркало.

Він стріпнув крилами і злетів так високо, як могли б тільки білі голуби. Хоча був чорним. Чорним як сама ніч.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.02.2018 20:34  Тетяна Чорновіл => © 

Багато роздумів виникає, читаючи. Чудовий твір.

 18.02.2018 12:23  Каранда Галина => © 

+