Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.07.2011 10:47Оповідання
Про життя  Про дружбу  Про прекрасне  Про любов  Про кохання  
20000
© Автор Невідомий

Поруч замість неї

Є такі люди, що з іншого світу... Вони приходять і йдуть з нізвідки у нікуди... Не прощаючись.

...Вона...  

...Вона – звичайна 17-річна дівчина, яка любила малювати і робити фото... Короткі, пофарбовані у каштановий колір, неслухняні пасма лоскотали її плечі... Її великі глибокі очі мали сталевий відтінок... Ніхто ніколи не бачив там емоцій... Посмішка не торкала її вуста з остраху зіпсувати чисту сувору красу не по-дитячому серйозного обличчя...  

 

...Він...  

...Він – звичайний 18-річний юнак... Вова любить грати на гітарі та інколи пише вірші... Русяве волосся, блакитні очі, веснянки... Він дуже емоційний - його очі часто виказують німий подив, збентежені думки, натхнення, захопленість... Але він рідко посміхається - майже ніколи...  

 

...Вона жила з бабусею в цьому районі давно... Часто, сидячи на підвіконні, Інна спостерігала, як гомінке місто поступово завмирало, перетворюючись на величезну сепію з її фото-коллажу, а з часом магістралі засинали, стаючи ескізами, як ті, що зроблені нею в її альбомі олівцями...  

...Отак і цього разу – хтось перфарбовував місто в сепію, сонце наповнювало келих терпким вином самотності з гірким присмаком втомленої печалі, а вона спостерігала за цим на підвіконні... Машини залишили у спокої стомлену днем магістраль... Місто перетворилось на велетенську чорно-білу панораму... На годиннику – 21,30... Несподіваний дзвінок у двері вивів Інну з лабіринту думок – хто може бути в такий час? Дівчина поглянула у вічко - незнайомий симпатичний юнак:  

– Ви, мабуть, поверхом помилилися? – у спокійному голосі почувся легкий подив.  

– Ні, я... Вибач...те за пізній візит... Я ваш новий сусід... Мені... телефон потрібен... Якщо дозволиш...те... – юнак ніяковів під спокійним поглядом сталевих очей.  

– Так, звісно... Але, будьте добрі, тихенько – бабуся спить.  

 

...Інна, як зазвичай, лягла десь о другій ночі – вона завжди лягала пізно...  

 

...Як зазвичай, опів на шосту вечора, вона піднялася на дах багатоповерхівки – вона часто сиділа тут, блукаючи лабіринтами думок, у пошуках епізодів для фото чи просто малюючи сюжети ескізів... Дівчина старанно відпрацьовувала новий сюжет малюнку, коли почула на сходах чиїсь кроки... Інна хотіла озирнутися, але тут їй впала в око одна не досить ретельно промальована важлива деталь, і там у кутку нечіткі штрихи, яких вона не помітила, і дівчина стала сумлінно виправляти її олівцем...  

Це так захопило Інну, що вона навіть не помітила, як проминули наступні півгодини і геть забула про кроки на сходах... Отже була вкрай здивована, коли побачила, що за рухом її олівця уважно спостерігають:  

– Гарно малюєш... А чому янгол закутий? Відпусти його...  

Інна підвела погляд - новий знайомий розгледів виразний подив у її сірих очах, що миттєво зник, щойно до свідомості дівчини дійшло, що він дивиться в її очі.  

– Ні... Нехай буде поруч... Я не вмію літати...-її погляд з нарису був спрямований кудись за дах, навіть за обрис обрію... Здавалося, вона бачила там щось... Вова поглянув у тому напрямку у спробі знайти те, що привернуло її увагу, але не знайшовши, став пильніше вдивлятися в ескіз.  

– Вибач, мені час...-схаменулася Інна, і, схопивши альбом стрімко спустилася сходами... Коробка олівців залишилася лежати. Вова підібрав їх, але в той вечір він довго просидів на даху, а наступного дня її не було вдома - отак олівці досі лишалися в нього на письмовому столі...  

 

...Він сів на ліжко і почав перебирати струни... Раптовий дзвінок у двері, сповістивший про гостю, вивів його з думок - на порозі стояла Інна:  

– Привіт...-вона вперше зніяковіла і втупила очі в підлогу, не знаючи, що сказати... Вова отямився від безглуздої мовчанки перший:  

– Привіт... Ти, мабуть, за олівцями?  

Вона кивнула.  

– Проходь. Мені... самотньо - може... чаю?  

– Не відмовлюсь...-вона пройшла. Так само дивлячись у підлогу.  

Поступово вона розговорилася, але це відчувалося радше у її інтонації, ніж у словах і манерах – вона так само лишалася мoвчазною.  

– То ти художниця? – спитав Вова.  

– Аматор. – відказала вона.  

– Я теж захоплююсь цим, але в мене краще виходить грати на гітарі...  

– Якщо хочеш - я можу тобі показати – в мене не один альбом ескізів і фото...  

 

...Так вони перемістилися до її квартири. А олівці так і лишилися лежати на письмовому столі Вови...  

 

...Години зо дві він захоплювався її аматорськими роботами:  

– Я... мабуть, вже... піду? – спитав він, стоячи біля дверей.  

– Тобі вже час? – Інна стояла до нього спиною і дивилася у вікно. Фраза була сказана машишально...  

– Ні, але...  

Вона різко повернулася і схопила його за руку – такої стомленої самотністю печалі він не бачив у жодних очах:  

– То залишся...-майже прошепотіла вона.  

Вова раптом помітив, що на щоці чорний слід від сльози – туш потекла... Руки в неї були надзвичайно холодні...  

– Добре...  

Інна зрозуміла, що він помітив все і зараз дивиться їй в очі, і від цього знітилася. Відвернулася, витерла слід... Знову повернулася до нього – ні сліду. ні погляду... Більше такою він її ніколи не бачив...  

 

... Потім, десь через півроку, а може й менше, Інна потрапила під машину... Він навіть не встиг попрощатися...  

 

...Він знав про її мрію – власну виставку. І вирішив здійснити це. Взяв усі її альбоми з ескізами та фото-коллажі...  

Уже вдома, дістаючи останній найбільший альбом з малюнками з полиці, він впустив його. На підлогу впала коробка з олівцями, і вони покотилися по підлозі... Досі лежали в нього... Всі списані, а один, мабуть, останній – зламаний...  

З альбому розсипалися аркуші з малюнками - два привернули його увагу: закутий янгол і... його портрет...  

"Вона гарна портретистка... – подумав він, згадуючи слова Інни про закутого янгола – "нехай буде поруч... я не вмію літати..." Вона тепер вільна і може літати, а він – він нехай буде поруч, замість неї..." – по його щоці котилася сльоза, а його вуст торкнулася гірка усмішка теплих спогадів минулого... – Аркуші, немов дні життя... Олівцями ти малювала своє життя... Та от тільки останній ти зламала, недописавши... Нехай він буде поруч... Замість тебе..." – думав він перебираючи струни і вже не стримуючи сліз...  

 

...Сонце наповнювало келих терпким вином самотності з гірким присмаком стомленої днем печалі, а закутий янгол перефарбовував зламаним олівцем місто в сепію... 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.07.2011 Проза / Оповідання
Ранок
26.07.2011 Проза / Казка
P.S. твоя LY
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
11.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Синє, майже чорне
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
Оповідання Про кохання
20.08.2011 © Дарія Китайгородська
ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ
26.07.2011
Поруч замість неї
25.07.2011
П`єро та Мальвіна
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 427  Коментарів: 2
Тематика: Оповідання, поруч, сонце, він, вона, альбом, фарби
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.03.2012 14:22  © ... для Олександр Новіков 

О, не тільки у мене дежа вю)))) 

 25.02.2012 16:42  Олександр Новіков 

і це ж наче коментував. чи може тільки читав. прикольно взагалі, цікаво 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
06.01.2012 © Т. Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
11.12.2016 © Панін Олександр Миколайович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди