Коли із бруду і будівельного сміття
З’являється каркас, наповнюється змістом.
Вкладаєш в нього душу, ніби у дитя,
Доводячи до досконалості, як пісню.
Не думаєш навіщо, а що потім?
Захоплює це перетворення у диво,
Де кожний закуток і кожний злом
Енергетично генерує світло.
А руки пам’ятають кожний рух,
І безкінечні зміни дня і ночі,
І кожний помазок, і кожний стук
У бруді, хаосі, й пилюці.
І ось воно, довершено і чисто.
Крізь вікна сонце купається в паркеті.
Слова: Вражає! Гарно! Дійсно!
Ну! Усе горове, віддавай ключі.
І щось таки вривається у грудях,
І вже не має слів, лиш пустота.
В руках подяка, ніби заробіток,
А у душі лиш пауза німа.
І що би якось не зійти з розУму,
Залазиш в землю, по вуха у лайні,
Поволі знову розбуджуєш уяву,
Забувши все
Повторюєш найкращі помилки.
Дрогобич, 2011
