ЧОМУ "ВАСИЛЯ КУПАЛА"?
Із перших вуст треба розтлумачити назву
З логічних міркувань древнє свято слов’ян «Купайла» немає нічого спільного з християнським святом Різдва Івана Хрестителя. Свято дохристиянської епохи, коли закохані шукають червону руту, стрибають через вогнища, дівчата плетуть вінки наділені чарівною силою древнього слов’янського бога – Купала, який є богом земних плодів, та топлять у річці богиню Морену, яка приносить хвороби і голод, згідно з християнським баченням є свято варварське і антицерковне. Проте, саме 7 липня народився Іван Хреститель, так званий Іван Предтеча, і в широких масах народів Росії, Білорусії та України дату народження Івана, сина Захарія, чомусь називають Івана Купала…
Я народився 8 липня і за таким же безглуздям, цю дату можна назвати Василя Купала, та і взагалі всіх, хто народився у період святкування «Купайла» - літнього сонцестояння, можна приписати до цього свята і безумовно «покупати». Якщо 7-го купаємо Івана, то чому 8-го не покупати Василя, чи Гаврила?
Сама назва «Василя Купала» першоджерельно з’явилася як пілотна назва гумористичної програми (концерту) для селян, яку я, та кілька моїх друзів-гумористів, планували провести у клубі 8 липня, на день мого народження – такий собі, зараз поширений у культурі, творчий вечір автора-гумориста із залученням друзів… Щоб приїхати до мене з далеких місцин на день народження не з пустими руками, а виявити творчу повагу гумористичними присвятами, друзі запропонували виступити із своїми творами на сцені, тим паче – я завідувач клубу на селі і ключі від сцени маю у руці…
І мабуть все так і відбулося тихо й мирно, якби не фактори впливу. Все, як то кажуть у 2012 році співпало. 8 липня неділя, вихідний день, тим більше з п’ятниці на суботу Івана Купала вже відбудеться, а людям села веселий концерт на закуску не помішає. Та всяка організація заходів потребує коштів і я звернувся за фінансовою підтримкою до місцевого підприємця Олександра Остапенка, який у наших краях той же Купайло – вирощує дійне стадо і кормить державу молоком, а своїх робітників роботою. Пан підприємець дав згоду на такий концерт для селян і своїх робітників, та й переправив мене визначити фінансові затрати із бухгалтером господарства.
Ось тут і починається те, що перетворило творчу зустріч гумористів у конкурс українських гумористичних мініатюр. Бухгалтер, який подивився на мізерну цифру коштів, яку я мав намір отримати, сказав ключову фразу «Що ці гроші у порівнянні із вічністю» і дописав до мого прохання всього лиш «нуль», а сума виросла в десяток.
Отак, маючи бюджет для заходу солідний, потрібно було скласти проект, який був би виправданий витратами і остаточно затверджений паном підприємцем Остапенком. У розробку проекту включився мій кум Сергій Яжло, колега – директор БК Михайло Давиденко, та і друзі гумористи у телефонному режимі розказували ідеї, які втілювалися у паперовому вигляді. Так з’явилися нагорода – Золотий ґудзик, хоча першоджерельно це повинна була бути «золота гантель Остапа» (пам’ятаєте золоті гирі Паніковського і Балаганова). Ґудзики стали на разі для підтримки штанів творчим людям. Так з’явився конкурс місцевого значення де покажуть свої таланти не тільки мої друзі гумористи, а і місцеві аматори сцени і пера.
Проект був готовий і 8 квітня пан підприємець його затвердив. Лишилося отримати кошти, а для цього подати офіційний лист з офіційними банківськими реквізитами. А деякі речі, як наприклад виготовлення самого ґудзика, потрібно було починати негайно. У квітні підготовка конкурсу взяла старт. Та не було б добра, якби лихо не допомогло. Я не можу зрозуміти чому і по ці пори, але коли був підготовлений необхідний лист з тими банківськими реквізитами для отримання «обіцяних» грошей і був поданий на підпис 7 травня пан підприємець Остапенко відмовився перерахувати кошти.
Все діло в тому, що зворотної дороги вже для конкурсу не було – ця справа стала честю і совістю тих, хто був залучений у підготовці. Кошти треба було шукати поза межами регіону, і, відповідно, для цього потрібні були вагомі аргументи, які б свідчили у важливості заходу. Так конкурс набуває назви «всеукраїнський», бо я став запрошувати на нього не тільки друзів, а і своїх братів-колег гумористів з різних регіонів країни, яких знав через спілкування на конкурсах гумору і сатири.
Гроші знайшлися. Їх виділила сім’я Волянських - для виготовлення нагород, депутат обласної ради В.І.Травянко - для організації заходу, Новогригорівська сільська рада - для приведення місця проведення у відповідний масштабу стан. І конкурс «Василя Купала» відбувся 8 липня (так співпало).
Назву тепер не міняємо, бо вистраждана вона… Напрацювалися свої традиції. Роберт Голованенко написав гімн конкурсу і в минулому році особисто його озвучив. У цьому році він залучив Закарпатських спонсорів і зробив студійний запис гімну.
На даний час виявили бажання взяти участь 6 липня 34 конкурсанта із регіонів України. У роботі конкурсної комісії беруть безцінну участь Анатолій Паламаренко, Ярослав Чорногуз, Тетяна Мілєвська, Микола Базів, Валерій Кругов, Михайло Самойлов, Галина Фесюк, Владислав Артамонов, і місцеві шанувальники гумору.
Під конкурс створена благодійна організація «Василя Купала», яка узгоджує юридичні аспекти і з’єдналася угодами із Національним природним парком «Бузький гард», де конкурс гумористичних мініатюр внесений до плану культурно-освітньої роботи парку. Сама конкурсна програма відбудеться у древньому козачому селі Семенівка Миколаївської області. Витрати на проведення конкурсу 6 липня у цьому році взяло на себе Семенівське господарство «Оберіг», яке очолює депутат обласної ради – Олександр Олександрович Чебан. Великий внесок допомоги у організацію цьогорічного конкурсу належить голові Арбузинської районної ради Віктору Анатолійовичу Захарченко.
То ж, коли мене питають «чому Василя Купала?», я відповідаю «так співпало», і так воно і далі буде, бо конкурс створюю не я, а люди. Інформацію про конкурс можна переглянути на сторінці vasilakupala.io.ua.
