02.07.2015 09:28
для всіх
1133
    
  14 | 15  
 © Тетяна Белімова

Чи можна писати про російсько-українську війну, якщо не був в АТО?

Чи можна писати про російсько-українську війну,  якщо не був в АТО?

моя відповідь - можна

"Був у Керчі?
Не був - то мовчи!"
"Ляпіс Трубецький" (перекл. Т.Белімова)

У чому, власне, проблема? Часи соцреалізму і совка давно у минулому. Кожен пише як може і про що хоче. Брати Капранови переробили "Кобзар" Шевченка, Богдан Жолдак пише суржиком, Лесь Подерв`янський... ну Ви про нього і так знаєте, бо ж він уже живий "класик"...

Але все ж таки, чи можна писати про російсько-українську війну, якщо ти не служив в АТО? Це так само, як писати про Революцію гідності, якщо не простояв увесь Майдан. Приблизно так і заявила одна відома письменниця на минулорічному Львівському Форумі: "Був у диванній сотні – не смій писати про Майдан!". І тут же вийшов інший письменник, інвалід на милицях, який у силу своєї хвороби не міг бути у Києві зимою 2013 року. Цей інвалід (на щастя, не розумовий) трясся від образи і казав, що вже назбирав матеріали на трилогію і працює, і що це буде роман-трилогія саме про Майдан... І чия тут правда? Де гуманізм?

Звернемося до історії світової літератури. Найбільш відомі твори про Першу світову війну були написані дійсними її учасниками – Еріхом Марією Ремарком ("На західному фронті...") і Ернестом Хемінгуеєм ("Прощавай, зброє"). Тут важко заперечити очевидний досвід людей, які пережили жах війни особисто. З іншого боку, в українській літературі є радикально інші приклади. Скажімо, Олександр Довженко написав кіноповість "Україна в огні" - настільки правдивий і болючий реалістичністю зображеного, що він відразу був заборонений. Довженко не брав участі у боях. Так, він їздив на фронт як військовий кореспондент, але жив в Ашхабаді. Зараз сучасні письменники теж "їздять" у зону АТО і цілком можливо, що й вони напишуть колись щось таке ж геніальне. Юрій Яновський написав декілька романів про події громадянської війни ("Вершники", "Чотири шаблі"), які, звісно, давали потрібний ідеологічний "кут бачення". Яновський теж відтворив партизанську боротьбу і військові баталії, хоча й ніколи не воював. Ну і насамкінець хрестоматійний приклад – Олесь Гончар "Прапороносці". Учасник війни про війну. Сталінська премія за роман. Чому "Україна в огні" була спалена, а "Прапороносці" отримали Сталінську премію? Очевидно, що вся справа у концепції та "ідеологічній начинці" твору, на що жодним чином не впливає "участь у війні". І що ми маємо у підсумку? "Україну в огні" Довженка вивчають у школі, цю кіноповість знає кожен в Україні, бо вона передає правду про жах війни, а "Прапороносці"... теж вивчають! Вивчають фахівці-філологи, для яких навіть зразки соцреалізму – такі як "Прапороносці" Гончара чи "Бур`ян" Головка – є цікавими об`єктами дослідження. Висновок зробіть самі.



Київ, 2 липня 2015 року

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.06.2017 19:26  Меньшов Олександр => © 

Людина, яка була учасником РУВ - це, зазвичай, не письменник, на кшталт Ремарка, чи Гемінгуея. Принаймні з тих, кого я власно зустрічав. Не думаю, що вона б могла написати твір, гідний звання світового рівня (я аніяк не хочу нікого образити). Та і хотіла б його строчити?
В її думках - скоріш забути цей жах... повернутися до нормального життя...
І ось, коли спілкуєшся з такою людиною поза межею, так сказати, офіційних джерел (за келихом пива, в приватній розмові, та ще сам на сам) - то раптом розумієш... ні! відчуваєш такий потужний удар по своєму світосприйняттю, в якому бачиш лише сюсі-пусі, або якісь дрібні надумані проблеми - наприклад, куди б поїхати відпочити цього літа (на Занзібар, чи може в Туреччину, а ще добре б в Європу - але бач, хоч візи і відкрили, а з грошима "голяк"), чи яка сволота твій начальник, бо (от він падла) постійно наїжджає, примушує працювати, або (як простий варіант) - що робити на вихідних... таких моментів сила-силенна... перелічуй, хоч до самої смерті... Так ось, коли раптом стикаєшся зі своїм другом (товаришем, однокласником, знайомим, знайомим знайомого, другом друга тощо) і він тобі розповідає щось таке, від чого відразу в голові народжується думка - такого не може бути (брехня, наговори, придумав)... гірше того - от дикість, варварство, хіба таке можливо в наші часи... а потім, сидячи на самоті, та розмірковуючи над буттям-життям раптом розумієш, що ти, власне, "пороху не нюхав", мало того - не бачив справжнього життя... і при тому згадуєш свого діда-прадіда, його невиразні розповіді про якусь далеку війну... молоді загублені роки...
І раптом стає соромно!
Треба відразу відмітити, що розповіді сам на сам рясніють такими описами, такими образами, такими словами та фразами - що той Гемінгуей чи Ремарк просто позаздрять. Ти слухаєш, тебе хапає ступор, жах... і розуміння того, що ти щасливчик. Ти ні ночував та не мерзнув в трубах каналізації, не голодував декілька днів, в очікуванні хоч яких продуктів... не відшкребав останки свого побратима з машини, чи не виносив його останки з окопу... не ховався від обстрілів... не бачив очей розгубленого командира... не радів черствій буханці хліба... дзвінку дружини (матері, батька), коли дають кілька хвилин на розмову... ти не ховався в посадках, при відступі, при повному оточенні... не чув, як барабанять кулі по броні... Ти нічого в цьому житті не відчував.
А тобі те розповідають якось буденно, на кшталт того, як ти на роботі кажеш про чергу на перевізнику, коли треба забрити важливий вантаж... або про набридливого клієнта, що вимагає незрозуміло чого...
Чи треба писати тому, хто цього ніколи не відчував? Важко відповісти... Але, вважаю, людям треба знати, що там відбувається... І якщо є кому про те розповісти дохідливо, без прикрас та іншої маячні - то спробувати варто.
Це лише моя думка.
І як казав той, хто ТАМ був - та хай мене покрасять. якщо щось не так!

 01.04.2017 12:13  Надія Крайнюк => © 

Пані Тетяно, вважаю, що писати не тільки можна, але й треба. Уважний і небайдужий читач миттю відсіє непотріб і оцінить те, що важливе. І зовсім не обов`язково бути на місцях військових подій. Треба уміти бачити все там, де знаходишся. У мене був такий випадок. На Південному вокзалі у Харкові побачила бійця ВСУ. У нього було дуже стурбоване обличчя, він весь час переходив з місця на місце. Невдовзі до нього підійшов військовий патруль. Все відбувалося поруч зі мною. А далі... Далі я поставлю свою маленьку прозу і Ви про все дізнаєтесь самі. Я не була в зоні АТО, але всім своїм єством переживаю за тих, хто там воює, хто відстоює наше мирне життя. То ж будемо писати, а читач розсудить... Дякую Вам за Вашу роботу. Щасти! 

 09.03.2017 19:04  Душа => © 

Наболіла тема, пані Тетяно, і у непрофесійних літературних колах, вирішується однозначно - ні не можна, "диванні патріоти", не можуть писати про війну! Дуже важлива тема, потрібний твір. Я думаю, це питання, кожен для себе вирішує сам. Все-таки має значення, як писати. Один знайомий мені автор, наприклад, пише, причому постійно, про те, що не варто воювати за "нечесну" і "продажну" еліту влади... тобто, воювати не потрібно взагалі, а здатися на волю обставин і він до цього закликає... Йому ще схвальні відгуки пишуть, не зрозуміло, це мені не зрозуміло... Звичайно, це не може не обурювати тих, хто на передовій. Багато хто буквально спекулюють на військові тематиці... пишуть про неї кожен день, причому, де можна отримати стільки натхнення не будучи учасником подій. Многі, видають свої лайливі тексти, віршами воєнної тематики.
Звичайно, є і ті, хто не намагаються прославитися за рахунок військової тематики, а пишуть щиро. Безумовно, автори, які відвідали зону військових дій, хоч і не брали участі у боях, можуть представити читачеві твори, які засновані на реальних подіях, вони будуть максимально об`єктивними. Свободу слова ніхто не відміняв. Але чимало важливе - джерело інформації ( наприклад - інтерв`ю з учасниками бойових дій) політична коректність... Щирість.
З повагою до Вас!!!

 11.12.2016 15:06  роман-мтт => © 

Кращий подарунок для письменника - читати його! Я прочитав.

Цікава тема і неоднозначна, з одного боку. Але з іншого всі питання можна зняти, якщо задати одне питання: а як тоді писати про війни, свідками яких ми не були? Ми ж там не були: при Хмельницькому, при Мазепі, при інших гетьмах. Чи при подіях ХVІІІ ст. У Другу світову не воювали.

То думаю, можна: і про АТО, і про наслідки війни тут - на мирній території. Війна вона всюди. Тим більше, якщо ми платимо податки - то ми всі приймаємо участь у тій війні. Тим більше, якщо ми відчуваємо громадянами себе цієї країни, чи причетними до цієї землі.

Так, хтось воює, а хтось - в диванній сотні. Але всі ми маємо стосунок до цих подій, свій погляд на них, свої спостереження, відчуваємо наслідки війни у своєму житті. Того маємо право писати про неї.

Дурню і вигадки і так буде відкинуто читачами. Але серьозні речі, такі що одні майстерно описали, а інші насправді відчули і зрозуміли, буде прийнято.

З Днем народження!

 25.04.2016 10:07  © ... => Поміркований Олексій 

Бажаю Вам успіху, Олексію! Натхнення і терпіння завершити розпочате))

 02.01.2016 00:31  Олег Буць => © 

Доброго вечора!
З Новим роком Вас! Щастя, здоров"я, любові! Миру нам усім! Вибачайте, не був тут майже рік (вірніше, заходив, але не писав, нічого не викладав) Якраз саме з тих причин, про що йшла нижченаведена дискусія. Ну, тобто, щось пишеться, але виставляти в нет якось перехотілося. З того часу, як на Майдані в той день, коли ми там зустрілися з Вами і Анею Коназюк, я випадково побачив похорон бійця "Айдару". Все здалося якимось таким дрібним... Суєта...
Так що, певно, кожен сам собі має вирішити, яким чином йому брати участь у цій війні. І чи ця участь дає йому право щось про неї писати.
А Гоголю було легше). Він після описуваних подій аж через 200 років жив.
А чи є де "Аеропорт" в електронному варіанті?

 14.11.2015 14:55  Суворий => © 

Писати можна і більше того... Сотні графоманів вже це роблять не вилазячи з ліжка. І не виключаю, що вони все опишуть літературно досконаліше ніж кілька наших Ремарків, що повернуться з війни. Але не хотілося б, щоб ці 3-4 книжки загубилися в ворохах макулатури по темі АТО. І мені особисто цих 3-4 автентичних романів вистачить. От таке бачення...

 17.09.2015 09:25  Олена Річка => © 

Я вважаю, що людина може писати про події, активним учасником яких вона не була. Якщо вона відчуває біль, страждання, та всі жахи війни всім своїм серцем і має талант донести це своєму читачеві, то це не тільки може бути, але й має бути!

 14.08.2015 10:51  Андрій Осацький => © 

Мое личное мнение - писать надо про всё, что актуально. Всё что интересует читателя, и что может донести до него автор.
А позиция - не были, то не имеете писать просто смешна. Не был на море - не пиши про море, не был пионером, не пиши про школу, не ел мороженного не пиши про еду.

 13.07.2015 18:12  Олесь => © 

А я знаходжусь тут. Кожний день бачу сепарiв. I повiрте, про вiйну писати не хочеться як не хочеться торкатися якоiсь гедоти.

 12.07.2015 11:19  Ігор Рубцов => © 

Досвідчений читач розрізняє роботу майстра слова і аматора. А недосвідчений... від його цієї вади якість хорошого твору не постраждає. А хто ж такий майстер? Він може бути очевидцем, а може й не бути, але його робота довга і кропітка, ретельна, вивірена письмовими свідченями свідків, усними переказами, архівними даними. А далі вже - майстерність і те, що ми називаємо літературою, а не макулатурою. Отже, приєднуюсь до твоєї думки.

 05.07.2015 01:39  Панін Олександр Мико... => © 

   За такою логікою, Великий Гоголь  не мав би права написати, наприклад, "Тарас Бульба", адже пмсьменник "там не був ", отже поділяю Вашу думку, писати можна і треба, але правдиво і художньо.

 03.07.2015 21:36  Дон Бікоз => © 

Дуже потрібна тема. На мою думку, на жаль дуже мало сьогодні Хемінгуеїв і Ремарків на фронті, і тому кожен повинен займатися тим, що вміє і любить (звичайно, до війни не можна вжити слово любить). Головне, як ви замітили, на чиєму боці грає автор.

 02.07.2015 21:30  Панін Олександр Мико... => © 

Війна не тільки у АТО, вона у кожного в душі, пиши, хто вміє, напиши , що відчуваєш - опиши, ти бачиш славних вояків, і дідусів і юнаків, вони вночі кудись ідуть і ти повинен їх відчуть, побачити хоча б на мить, куди прямує ваша рать, на захід хлопці говорять, на захід до своїх осель, до рідних, до коханих губ, і до дружин і  до дівчат, серця поранені стучать, ми чесно віддали життя за рідну землю, майбуття, обличчя воїв - чистота, проста як істина свята, їх срібний покриває пил, відчуймо посвист дивокрил, вони - безсмертні і святі, їм вслід хвилюється ковил, а місяць в небі заридав, він горя більшого не знав, хто ці звитяжці - вояки, усі славетні козаки, їх вже не сотня - легіон, вони несуть добра закон, вечірні синкопи роси, відчуй героїв голоси: пишить, хто може, не мовчить, тоді ми точно не вмремо, звитягу всесвіту дамо, тож пам`ятайте повсякчас - ми віддали життя за вас.

 Ми блискавки діти і грому, за гідність і волю ми йшли, як треба, то все б неодмінно з любов`ю ізнову пройшли.

Отакий потік свідомості, виправляти не можна, бо усе згине. Проте сподіваюсь, що деякі думки вдалось донести.

 02.07.2015 19:40  Якобчук Павло => © 

Як збагнути вчорашній день, вже сьогодні? Якість сучасної літератури, як її оцінити? А писати треба сьогодні для завтра бо завтра коли прочитаєш то і сам здивуєшся, а ще певно треба не розучитися мислити, аналізувати та визнавати помилки "хоча б граматичні". Сувора річ війна і сприймають її по різному це біль, втрати і душі. А про що Ви писали б? Я, наприклад, писав би про Любов окрилену, навіть вигадану, але про Любов. Будьте культурними, але не безхребетними. Бажаю мати свою унікальну позицію і тоді... Час покаже. Підтримую цікаво розгорнута позиція.

 02.07.2015 11:39  Максимів Галина => © 

Цікава тема для дискусій. І я з Вами, Тетяно Валеріївно, згідна не на сто, а на двісті відсотків. Зрештою, і класики світової літератури, зокрема ті, що писали про війну, в більшості не брали участь в боях...

 02.07.2015 10:22  Олена Вишневська => © 

Кому, як не Тобі, сонечко, тій, що вміє переливати слова у події і вдихати у них життя, це краще знати!

 02.07.2015 10:21  Суворий => © 

Питання висвітлене правильне. Висоцький Володимир теж не воював, але внесок в військову пісню його неоціненний і ніхто цього не заперечить в здоровому глузді. Були й інші з молодшого покоління. Але є нюанси по суті...

Приклад інваліда не знімає проблему того, що ще війна не завершилась, а вже (вже....) вистрілюють цілими купами романів на цю тему цілков здорові люди. Я був дуже здивований, коли вже через кілька тижнів після Майдану побачив на полицях перші книжки. Не пишуться хороші книги в такому темпі. Відчуття таке, що пишуть ті кому все одно про що писати. Виглянув в вікно, оцінив, що там на вулиці в тренді і наваяв за три тижні... Толкові письменники теж змушені поспішати, до того ж видавництва підганяють (у них свій інтерес). От так і вивалюється сніжний ком романів про актуальне сьогодення. А його, до речі, нам і без романів поки з головою вистачає. Може нехай спочатку все вляжеться, повернуться герої, розкажуть як було. Тоді й з`явиться на поличках нова "Україна в вогні" чи "на Східному фронті без змін"... А у нас зараз все навпаки. Письменники біжать попереду подій.

 02.07.2015 10:13  Олена Вишневська => © 

Право нашого голосу завжди було проблемою (відкритою чи прихованою)! Не можна однозначно сказати, хто освітлить події краще - їх учасник, чи спостерігач? кому вистасить сили духу, волі, бажання передати це читачам у великий світ? Писати потрібно неодмінно! Доносити до людей історію, яка може пройти повз них, якщо не залишить відбитки на сторінках книг, бо не всі переймаються сторінками історії, на жаль...

Танюш, зачепила! Чудово!

 02.07.2015 09:44  Світлана Рачинська => © 

Доступно, лаконічно, мудро! Без зайвих слів. Ось ці всі суперечності - це білий шум, щоб відвести увагу від надважливого.  Писати має право кожен! Право голосу - має кожен! Знову таки, з його думкою можуть не погоджуватись, але говорити сьогодні потрібно! Про все! Мовчати гріх. А історія вже покаже правдивість того чи іншого. ЧУДОВО!

 02.07.2015 09:32  Оля Стасюк => © 

Болюча проблема. Про АТО не скажу, а от з "Майданом" відчувалося щось схоже. Зрештою, спасибі Вам за позитивну відповідь. І такий гарний, аргументований "розбір наболілого". Чітко - і нічого зайвого)