Філософський нарис стосовно навчання поезії
"Нема в світі досконалості"- одна з головних тез філософії. "Нема в світі досконалості"...
От чую, чую заклики до "молодих поетів"- ДОСЯГАЙТЕ ДОСКОНАЛОСТІ!!! ДОСЯГАЙТЕ ДОСКОНАЛОСТІ!!! (беру даний термін ("молоді поети") в лапки, бо насправді ж невідомо, і що він означає, і як до нього відноситись))) Віковий термін в поезії ніколи не діяв, вірші, як гарні, так і погані, можна писати у будь-якому віці. Можливо, тут завуальовано мається на увазі термін "перспективний", та він також не має жодного сенсу, оскільки постає питання, чи можна словом "перспективний" відзначити людину, що лише подає надії, та нічого особливого ще не створила.
І які в такому випадку критерії відбору до категорії "перспективних", і знову ж таки які критерії відмітання усіх інших до категорії "неперспективних"? (тут вимальовується доволі чітка здогадка- критерієм відбору є всілякий вияв лояльності саме до тої особи, яка й займається даним відбором. Тут при бажанні можна угледіти і те явище, яке зжирає Націю і Державу, а саме- елементи корупційної дії. Та не будемо відволікатись на такі "дрібнички")
Коли ж людина щось уже таки створила, то сам термін "перспективність" втрачає сенс, оскільки рубікон на той момент уже перейдено.
Тому молодим поетам, які так палко бажають "досягти досконалості" пропоную все ж таки їм спочатку перечитати оту саму фразу, з якої я розпочав цю розмову- "нема в світі досконалості".
Себто, даний заклик втрачає сенс вже тому, що це заклик до того, чого в природі не існує і чого апріорі досягти неможливо. Можна було б трансформувати дану фразу на більш делікатну, а саме- "початківці, вдосконалюйтесь!" О. От в цій фразі таки є деякий сенс, і є певний простір для маневру в філософствуванні. Чим ми з Вами, шановні читачі, і займемось.
"Вдосконалення в поезії". Гарна фраза. І- заманлива, погодьтесь. Але одразу виникають питання. Найперше- яким чином? Як люди елементарно освічені, розуміємо, що цей "стовповий шлях" одразу веде до розділу на два шляхи, які можуть іти як паралельно, так і розходитися. Себто можна займатись вдосконаленням як самостійно (самовдосконалення), так і вдосконаленням за допомогою вчителя, чи вчителів. Таке вдосконалення назвемо навчанням, бо в даному випадку поет-початківець добровільно віддає себе до когось в науку. Можемо і скомпонувати ці терміни- учень, який до того ж ще й самовдосконалюється.
І отут постає питання, яке на перший погляд виглядатиме для вас, шановні читачі, дещо парадоксальним. Але- підкреслюю- лише на перший погляд. Питання просте- НАВІЩО? Одразу чую обурений гомін незгодних "як-то навіщо??? А як же досконалість"? (при цьому одразу забувши той самий життєво виведений і ніким не спростований термін- НЕМА В СВІТІ ДОСКОНАЛОСТІ. Себто, навіщо витрачати сили на те, чого нема і досягти чого неможливо?)
Однак розглянемо це більш детально.
З чого саме починати оте "вдосконалення"? Одразу підкреслимо, що вдосконалення прагне саме ПОЕТ- ПОЧАТКІВЕЦЬ, тобто людина, що вже елементарно відчуває розмір вірша, може самодостатньо підібрати риму (бо є ж і такі, з дозволу сказати, "вчителі", що й автопідбірником рим запропонують скористатись, хоч це вже більше до казусів відноситься))), доволі чітко наперед бачить для себе тему написання і володіє можливістю її "виконати".
І отут учень зтикається з деякими небезпечними моментами. При цьому неважливо, чи сам він надто перейнявся отим "вдосконаленням", чи вже впав в залежність від учителя, що є більш небезпечним, бо в цьому випадку з"являється ще й почуття обов"язку перед учителем, що в свою чергу призводить до розвитку комплексу меншовартості, а це вже в свою чергу таїть небезпеку маніпуляції недобросовісним учителем своїм учнем.
Тут у мене випливають з пам"яті картинки "офісної життєдіяльності", де молоді працівники мають за найвище щастя догодити керівникові, при цьому солодко гризучи одне одного, і в цій погоні за схвальним поглядом їм уже, власне, і платня як продукт праці не потрібна. Аби керівництво поглядом обігріло. Воно й обігріває. "Навіщо платити більше"? Що не кажи, а "старше покоління" до цього явища більш стійке. Достоїнства побільше, хоч теж не без гріха))) Та то я так, трохи відволікся від теми, аби дещо "розгрузити" аудиторію.
То чому саме вчитися? Підкреслимо, усі інструменти для написання віршів у поета-початківця вже є (відчуття розміру, підбір рим, уміння зв"язати і викласти тему). Яким розміром писати? Над цим, запевняю, не замислювався в світі жоден поет в момент написання твору. Це вже потім його вірш розбирали знавці, і поет (деколи зі щирим здивуванням), узнавав, яким саме мудреним розміром він написав отой свій твір))). Тобто, цьому- НАВЧИТИ НЕ МОЖНА, оскільки будь-який поет ніби впадає в транс і просто починає писати САМЕ ТАК, А НЕ ІНАКШЕ.
Цей здогад, що вірші ідуть ВІД БОГА (від демона, темних сил, з астрального порталу тощо) має грунтовне підкріплення, оскільки непогано римуючи самі по собі, і навіть пишучи вірші "шкільного рівня", більшість людей не стає поетами. І безглуздо їх цьому вчити, бо вони поетами все ж не стануть. "...но не может взлететь косолапый медведь. Он не может, не может взлететь..."))) То чому не прийняти за постулат цю саму догму, але, скажімо так, з іншої її сторони- МЕНШІСТЬ, якій від деякої сили ДАНО СТАТИ ПОЕТАМИ, таки їми стануть. І для цього усе, що їм треба дати- можливість писати. І читати літературу звісно, підсвідомо відшліфовуючи нею свою особисту грамотність. А там- як Бог (вища сила) дасть.
Інший аспект. Я вже його торкався. Про НЕДОБРОСОВІСНІСТЬ деяких вчителів. Це ж теж можливий випадок- учень натрапляє саме на такого вчителя. Перспектива в даному випадку похмура. Бо існує таке явище, як нетерпіння людини бачити когось вищим за себе. Уловлюєте цей хиткий психологічний момент? Адже зовсім не гарантовано (і людською психологією це підтверджується), що вчитель здатен виростити когось вищого за себе і з цим змиритися. Є гарна істина- ТОЙ, ХТО ЗНАЄ, ДЕ ЗАРИТЕ ЗОЛОТО, САМ БЕРЕ ЛОПАТУ І ІДЕ ЙОГО КОПАТИ.
Чому саме вчитель-поет може навчити учня-поета? Подарує йому геніальну фабулу твору? Навіщо йому це робити, коли він спроможний сам її втілити в життя (бо поет, до того ж- вчитель. Я в даному творі не торкаюся тих ""вчителів, що взагалі при цьому не є поетами, бо нездатні ними бути апріорі. А такі особи теж існують в цьому сумному світі). Фабул, їх небагато, вони народжуються не задля того, щоб ними розкидатись. Вкаже на технічні помилки? Гріш ціна тому поету, який сам їх не бачить і не виправляє, як елементарно освічена людина.
І саме отут таяться такі підводні камінці, що ріжуть ноги молодому поетові по саме оте... Ой, ріжуть. Тут і спекулювання на темі "бездоганності мови" (хоча перечитаємо Шевченка, класика світового рівня- він доволі сміливо вплетав русизми). Тут і втискування в прокрустове ложе писанини лише на "дозволені" теми(а точніше- штовхання на підстроювання під особисті смаки) . Серед них ота сама омріяна наша "квітчаста метафоричність", за якою вже й світу Божого не видно (а ні, щоб спом"янути великого Котляревського з його бурлескно-травестійною Енеїдою, написаною, підкреслю -в кінці вісімнадцятого сторіччя- живою розмовною мовою). Варто однак запитати молодих поетів, які бажають іти отими вищезгаданими шляхами- чи багато у світі зараз на вустах імен українських поетів світового рівня? То ким ви себе тоді хочете бачити- при відставній козі стошістнадцятим нумером?)
Тут же і загальновідомі дурниці, як-то надто поширена (тому приводжу для прикладу)- підбиття кількості... (тільки вдуматися!!!) ... Дієслівних рим у вірші... (і хтось же придумав оцю дурницю колись))) І хтось досі тиражує))) Тут можна лише побажати тим, хто таки клюнув на оту вудку- не переймайтеся. В усіх гарних, смислових, цікавих віршах отих рим РІВНО СТІЛЬКИ, СКІЛЬКИ ПОТРІБНО, щоб робити ці вірші гарними, смисловими і цікавими.
А бажаючим розвивати цю покриту пліснявою тему (як правило, це люди, що особисто неспроможні на справжню творчість, коли такою не назвати надуття щік та мильних бульбашок) пораджу створити таку собі КОНТРОПОЕЗІЮ, в якій досконалими будуть лише вірші з фіксованою кількістю слів (літер, катренів, пауз- це вже як забажаєте))) Цікава забавка саме для самовдосконалення.
Знаєте, коли я дивлюсь на подібну "науку", у мене одразу чомусь крилата фраза з пам"яті виникає "якщо ви такі розумні, то чому ви строєм не ходите"? І до якої досконалості можна прийти отим самим строєм, коли ота "досконалість" здобувається ціною самобутності і оригінальності?
Було б нечемно стосовно читача отак взяти й обірвати філософську розмову на такому розчаруванні і негативі. Все ж-таки, щось я маю запропонувати натомість? Що ж, запропоную.
Любі поети. "До вас звертаюсь я, друзі мої..." (це не Сталін у 41 по совінформбіро. Це Олексій Турбін з Булгаківського "Дні Турбіних"))) На Вас відмітка Вищих Сил (я не кажу- Божа... Хто знає... Та все ж- Вищих Сил, а вони таки достойні поваги). Тобто- ці сили навіщось нагородили вас цією відміткою. Тобто- чекають від вас справдження своїх покладених на вас надій. Читайте. Пишіть. Бережіть самобутність. Бережіть оригінальність. Оце й усе, що вам потрібно для творчості. А там- (є чудова фраза. От за нею і дійте)- КОЖЕН ЗА СЕБЕ, ОДИН БОГ ЗА ВСІХ.
28.10.2015 01:15 
.gif "{#}")
Підлабузник. Сприймає критику і зауваження лише від конкретних людей: Веніаміна Петровича або Климента Яковича, радо править. На інших реагує найчастіше як барбос, віслюк або все той же козел.
