27.10.2015 03:41
для всіх
473
    
  4 | 7  
 © Серго Сокольник

Філософський нарис стосовно навчання поезії

Філософський нарис стосовно навчання поезії

з рубрики / циклу «Критика»

"Нема в світі досконалості"- одна з головних тез філософії. "Нема в світі досконалості"...

От чую, чую заклики до "молодих поетів"- ДОСЯГАЙТЕ ДОСКОНАЛОСТІ!!! ДОСЯГАЙТЕ ДОСКОНАЛОСТІ!!! (беру даний термін ("молоді поети") в лапки, бо насправді ж невідомо, і що він означає, і як до нього відноситись))) Віковий термін в поезії ніколи не діяв, вірші, як гарні, так і погані, можна писати у будь-якому віці. Можливо, тут завуальовано мається на увазі термін "перспективний", та він також не має жодного сенсу, оскільки постає питання, чи можна словом "перспективний" відзначити людину, що лише подає надії, та нічого особливого ще не створила. 

І які в такому випадку критерії відбору до категорії "перспективних", і знову ж таки які критерії відмітання усіх інших до категорії "неперспективних"? (тут вимальовується доволі чітка здогадка- критерієм відбору є всілякий вияв лояльності саме до тої особи, яка й займається даним відбором. Тут при бажанні можна угледіти і те явище, яке зжирає Націю і Державу, а саме- елементи корупційної дії. Та не будемо відволікатись на такі "дрібнички") 

Коли ж людина щось уже таки створила, то сам термін "перспективність" втрачає сенс, оскільки рубікон на той момент уже перейдено.

Тому молодим поетам, які так палко бажають "досягти досконалості" пропоную все ж таки їм спочатку перечитати оту саму фразу, з якої я розпочав цю розмову- "нема в світі досконалості".

Себто, даний заклик втрачає сенс вже тому, що це заклик до того, чого в природі не існує і чого апріорі досягти неможливо. Можна було б трансформувати дану фразу на більш делікатну, а саме- "початківці, вдосконалюйтесь!" О. От в цій фразі таки є деякий сенс, і є певний простір для маневру в філософствуванні. Чим ми з Вами, шановні читачі, і займемось. 

"Вдосконалення в поезії". Гарна фраза. І- заманлива, погодьтесь. Але одразу виникають питання. Найперше- яким чином? Як люди елементарно освічені, розуміємо, що цей "стовповий шлях" одразу веде до розділу на два шляхи, які можуть іти як паралельно, так і розходитися. Себто можна займатись вдосконаленням як самостійно (самовдосконалення), так і вдосконаленням за допомогою вчителя, чи вчителів. Таке вдосконалення назвемо навчанням, бо в даному випадку поет-початківець добровільно віддає себе до когось в науку. Можемо і скомпонувати ці терміни- учень, який до того ж ще й самовдосконалюється.

І отут постає питання, яке на перший погляд виглядатиме для вас, шановні читачі, дещо парадоксальним. Але- підкреслюю- лише на перший погляд. Питання просте- НАВІЩО? Одразу чую обурений гомін незгодних "як-то навіщо??? А як же досконалість"? (при цьому одразу забувши той самий життєво виведений і ніким не спростований термін- НЕМА В СВІТІ ДОСКОНАЛОСТІ. Себто, навіщо витрачати сили на те, чого нема і досягти чого неможливо?)

Однак розглянемо це більш детально. 

З чого саме починати оте "вдосконалення"? Одразу підкреслимо, що вдосконалення прагне саме ПОЕТ- ПОЧАТКІВЕЦЬ, тобто людина, що вже елементарно відчуває розмір вірша, може самодостатньо підібрати риму (бо є ж і такі, з дозволу сказати, "вчителі", що й автопідбірником рим запропонують скористатись, хоч це вже більше до казусів відноситься))), доволі чітко наперед бачить для себе тему написання і володіє можливістю її "виконати".

І отут учень зтикається з деякими небезпечними моментами. При цьому неважливо, чи сам він надто перейнявся отим "вдосконаленням", чи вже впав в залежність від учителя, що є більш небезпечним, бо в цьому випадку з"являється ще й почуття обов"язку перед учителем, що в свою чергу призводить до розвитку комплексу меншовартості, а це вже в свою чергу таїть небезпеку маніпуляції недобросовісним учителем своїм учнем.

Тут у мене випливають з пам"яті картинки "офісної життєдіяльності", де молоді працівники мають за найвище щастя догодити керівникові, при цьому солодко гризучи одне одного, і в цій погоні за схвальним поглядом їм уже, власне, і платня як продукт праці не потрібна. Аби керівництво поглядом обігріло. Воно й обігріває. "Навіщо платити більше"? Що не кажи, а "старше покоління" до цього явища більш стійке. Достоїнства побільше, хоч теж не без гріха))) Та то я так, трохи відволікся від теми, аби дещо "розгрузити" аудиторію.

То чому саме вчитися? Підкреслимо, усі інструменти для написання віршів у поета-початківця вже є (відчуття розміру, підбір рим, уміння зв"язати і викласти тему). Яким розміром писати? Над цим, запевняю, не замислювався в світі жоден поет в момент написання твору. Це вже потім його вірш розбирали знавці, і поет (деколи зі щирим здивуванням), узнавав, яким саме мудреним розміром він написав отой свій твір))). Тобто, цьому- НАВЧИТИ НЕ МОЖНА, оскільки будь-який поет ніби впадає в транс і просто починає писати САМЕ ТАК, А НЕ ІНАКШЕ.

Цей здогад, що вірші ідуть ВІД БОГА (від демона, темних сил, з астрального порталу тощо) має грунтовне підкріплення, оскільки непогано римуючи самі по собі, і навіть пишучи вірші "шкільного рівня", більшість людей не стає поетами. І безглуздо їх цьому вчити, бо вони поетами все ж не стануть. "...но не может взлететь косолапый медведь. Он не может, не может взлететь..."))) То чому не прийняти за постулат цю саму догму, але, скажімо так, з іншої її сторони- МЕНШІСТЬ, якій від деякої сили ДАНО СТАТИ ПОЕТАМИ, таки їми стануть. І для цього усе, що їм треба дати- можливість писати. І читати літературу звісно, підсвідомо відшліфовуючи нею свою особисту грамотність. А там- як Бог (вища сила) дасть.

Інший аспект. Я вже його торкався. Про НЕДОБРОСОВІСНІСТЬ деяких вчителів. Це ж теж можливий випадок- учень натрапляє саме на такого вчителя. Перспектива в даному випадку похмура. Бо існує таке явище, як нетерпіння людини бачити когось вищим за себе. Уловлюєте цей хиткий психологічний момент? Адже зовсім не гарантовано (і людською психологією це підтверджується), що вчитель здатен виростити когось вищого за себе і з цим змиритися. Є гарна істина- ТОЙ, ХТО ЗНАЄ, ДЕ ЗАРИТЕ ЗОЛОТО, САМ БЕРЕ ЛОПАТУ І ІДЕ ЙОГО КОПАТИ.

Чому саме вчитель-поет може навчити учня-поета? Подарує йому геніальну фабулу твору? Навіщо йому це робити, коли він спроможний сам її втілити в життя (бо поет, до того ж- вчитель. Я в даному творі не торкаюся тих ""вчителів, що взагалі при цьому не є поетами, бо нездатні ними бути апріорі. А такі особи теж існують в цьому сумному світі). Фабул, їх небагато, вони народжуються не задля того, щоб ними розкидатись. Вкаже на технічні помилки? Гріш ціна тому поету, який сам їх не бачить і не виправляє, як елементарно освічена людина.

І саме отут таяться такі підводні камінці, що ріжуть ноги молодому поетові по саме оте... Ой, ріжуть. Тут і спекулювання на темі "бездоганності мови" (хоча перечитаємо Шевченка, класика світового рівня- він доволі сміливо вплетав русизми). Тут і втискування в прокрустове ложе писанини лише на "дозволені" теми(а точніше- штовхання на підстроювання під особисті смаки) . Серед них ота сама омріяна наша "квітчаста метафоричність", за якою вже й світу Божого не видно (а ні, щоб спом"янути великого Котляревського з його бурлескно-травестійною Енеїдою, написаною, підкреслю -в кінці вісімнадцятого сторіччя- живою розмовною мовою). Варто однак запитати молодих поетів, які бажають іти отими вищезгаданими шляхами- чи багато у світі зараз на вустах імен українських поетів світового рівня? То ким ви себе тоді хочете бачити- при відставній козі стошістнадцятим нумером?)

Тут же і загальновідомі дурниці, як-то надто поширена (тому приводжу для прикладу)- підбиття кількості... (тільки вдуматися!!!) ... Дієслівних рим у вірші... (і хтось же придумав оцю дурницю колись))) І хтось досі тиражує))) Тут можна лише побажати тим, хто таки клюнув на оту вудку- не переймайтеся. В усіх гарних, смислових, цікавих віршах отих рим РІВНО СТІЛЬКИ, СКІЛЬКИ ПОТРІБНО, щоб робити ці вірші гарними, смисловими і цікавими.

А бажаючим розвивати цю покриту пліснявою тему (як правило, це люди, що особисто неспроможні на справжню творчість, коли такою не назвати надуття щік та мильних бульбашок) пораджу створити таку собі КОНТРОПОЕЗІЮ, в якій досконалими будуть лише вірші з фіксованою кількістю слів (літер, катренів, пауз- це вже як забажаєте))) Цікава забавка саме для самовдосконалення. 

Знаєте, коли я дивлюсь на подібну "науку", у мене одразу чомусь крилата фраза з пам"яті виникає "якщо ви такі розумні, то чому ви строєм не ходите"? І до якої досконалості можна прийти отим самим строєм, коли ота "досконалість" здобувається ціною самобутності і оригінальності?

Було б нечемно стосовно читача отак взяти й обірвати філософську розмову на такому розчаруванні і негативі. Все ж-таки, щось я маю запропонувати натомість? Що ж, запропоную.

Любі поети. "До вас звертаюсь я, друзі мої..." (це не Сталін у 41 по совінформбіро. Це Олексій Турбін з Булгаківського "Дні Турбіних"))) На Вас відмітка Вищих Сил (я не кажу- Божа... Хто знає... Та все ж- Вищих Сил, а вони таки достойні поваги). Тобто- ці сили навіщось нагородили вас цією відміткою. Тобто- чекають від вас справдження своїх покладених на вас надій. Читайте. Пишіть. Бережіть самобутність. Бережіть оригінальність. Оце й усе, що вам потрібно для творчості. А там- (є чудова фраза. От за нею і дійте)- КОЖЕН ЗА СЕБЕ, ОДИН БОГ ЗА ВСІХ.

Серго Сокольник цікавиться

  • Серго СокольникМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.02.2017 23:23  Брама => © 

Приємна стаття. Беззаперечний погляд. Більше нічого сказати ...

 27.12.2015 12:00  Вікторія Івченко => © 

Гарний нарис. "От за нею і дійте)- КОЖЕН ЗА СЕБЕ, ОДИН БОГ ЗА ВСІХ".

 04.11.2015 08:44  Тадм => © 

Як на мене, всі Ваші роздуми зводяться до тези, що таланту навчити неможливо, з чим я з Вами погоджуюсь повністю. АЛЕ. Навіть найвидатніші майстри (художники, скульптори,  музиканти, літератори, вчені)  вчаться техніки виконання. Вчаться у інших. Для цього здавна існували творчі майстерні, літературні об"єднання, наукові школи  тощо. Необхідність таких утворень пояснюється тим, що людина не завжди може помітити те, що кидається в очі зі сторони при першому прочитанні (свої огріхи). Тому завжди потрібен погляд сторонньої особи - рецензента. Ми тут всі рецензенти по суті. Кожний ділиться часткою своїх знань. І кожний, висловлюючи конструктивну думку про твір, сприяє становленню автора. Іноді допомагає йому не бути посміховищем (це стосується кожного з нас).

Колись писала вже Вам свою позицію. Що таке ПробаПера? Це місце, де люди апробують свої твори (сама назва свідчить про це),  тобто перевіряють те, як вони сприймаються оточуючими. Хто сказав, що це сприйняття має бути лише схвальним? Якщо ж воно не схвальне, думаючому авторові цікаво, що саме не так, чому не сприйнялося. У разі ж, якщо ж автор пише, м"яко кажучи, не дуже, йому краще відразу про це сказати, щоб не було ілюзій, ба навіть переконаності в своїй обдарованості, оскільки це тягне за собою в подальшому розчарування і нерозуміння, чому ніхто не захоплюється ним....Можна не зважати на негативну оцінку однієї (двох-трьох) осіб – пояснюючи упередженим ставленням чи як незбіг смаків, але якщо твір оцінює негативно більшість з тих, хто прочитав, чи не варто замислитися і поставити під сумнів «геніальність» твору?. 

Чіпляючи твір тут, варто бути готовим до різних точок зору, сприймати їх усі спокійно і з вдячністю навіть якщо чуєш не те, що хочеться чути. Бо власне для цього й існує сайт - автор має можливість отримати реальну оцінку твору. Якщо хтось не готовий - шукає інший ресурс..

 Якщо на сайті не буде критики він перетвориться на ресурс, яких безліч  у мережі. Перебування тут для мене  особисто втратить сенс. Тому що таких як я надихає саме творча атмосфера, що панувала на сайті. 

Але знову ж таки люди різні. Певна частина авторів хоче, щоб їх лише читали. От щоб відразу знати, до кого не варто чіплятися з зауваженнями і потрібна кнопка «хочу/не хочу, щоб мене критикували».

 28.10.2015 01:15  Суворий => © 

Стаття створена в жанрі "літературного популізму" і не може не подобатись авторам. Вона ж дозволяє все і нічого не забороняє. Роби що хочеш і як хочеш, чхай на всіх, бо нема авторитетів і етлонів в поезії. Зрозуміло, що всі захоплено плещуть і зрозуміло чому. Але як вирішувати проблему халтури і русизмів, які бруднять рідну мову? Чи від сьогодні це уже не проблеми?

 28.10.2015 00:24  Богдана Пілецька => © 

Щойно прочитала Вашу статтю, Сергію. Дуже сподобалась вона мені,
Кожна людина неповторна, як і кожен поет, музикант , художник... Талановита особисть відрізняється від інших своєю оригінальністю. Іноді можна прочитати вірш і одразу ж зрозуміти хто його автор, ще з перших рядків. По манері написання, по стилю, по настрою чи емоційності. Найбільший скарб поета - його дар, його Муза. Людина, котра цього дару Божого не має, ніколи не зможе стати хорошим поетом. Але розвивати талант потрібно обов`язково. Якщо не прагнути досконалості ( бо її дійсно не існує ), то прагнути гарнішого результату.
За таку повчальну статтю, Сергію, можна сказати тільки одне: " Спасибі! " Ой... русизм! Не досконала я, ой не досконала...

 27.10.2015 23:22  © ... 

Оце ще трохи часу відберу. Просто, як "узагальнення полеміки"
Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
…Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях —
усе життя з камінням говорили.
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки…
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,
Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев’яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки… стежечка сльози…
і жаль безмірний однієї втрати:
“В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати…”
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік —
лише ази! — ні грана досконалості.
Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, —
усі митці, художники й поети.
Всі генії. На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.
© Ліна Костенко

 27.10.2015 13:13  Суворий => © 

Плодіть халтуру, плекайте самобутність... Автор явно плаває в багатьох речах, розбирається в питанні або поверхнево або надто ідеалізує. Чи не за кожним обзацом стирчать вуха особистого "его", що для тексту, який претендує на прикладне значення для всіх, неприпустимо. Розбирати детально немає сенсу, простіше написати інший текст... Раціональні зерна, якщо й присутні, то за половою виглядають непереконливо. Текст саме для авторів-початківців шкідливий, всі інші, хто має "відчуття розміру, підбір рим, уміння зв"язати і викласти тему", можуть сміливо читати.

 27.10.2015 10:11  Каранда Галина => © 

скажу про себе. Коли я вперше прийшла на літоб`єднання і прочитала свій вірш, він усім сподобався. це сказало мені, що я не помиляюся щодо себе і дійсно непогано вмію писати). за другим разом в іншому вірші мені показали, як можна "легким движением руки" його вдосконалити, аби він став рівнішим. я задумалася і в майбутньому вже не приносила віршів, де щось мені самій на слух не йшло. це точно пішло мені на користь. якщо я сама не побачу помилки і мені її не покажуть, то я її ще десь повторю. Дієслівні рими можуть стати фішкою вірша, а можуть його спаскудити. Як і НЕ дієслівні...Чуття вірша або є, або немає, його не навчиш і не навчишся, як не купиш музикальний слух.

але коли одна наша іменита поетеса сказала про мене при мені "хай пише" мені це замуляло: я не збиралася ні в кого питати дозволу.. якось не люблю, коли до мене "снісходят"...

  але писати для душі і видавати на загал - однак різні речі... Ви ж частенько саме загукуєте прочитати щось своє, а тут уже інший рівень відповідальності, як на мене.  І тут вірш Тетяни Чорновіл "Поїдять" є найкращою ілюстрацієї...  Ви його вже наче читали...

 27.10.2015 09:57  Тетяна Чорновіл => © 

Тема нарису потрібна, хоч і невдячна.

Я згодна з більшістю Ваших роздумів. 

Особливо про відносність віку душі і поезію, як дар вищих сил. Та не маю часу на багатослівні роздуми в відповідь.

За дивним збігом принесла переклад вірша Шаламова з його роздумами... 

Цікаві думки... Моє "чудово" Вам.