Перечитуючи Івана Буніна: Історичні паралелі
Усе повторюється... Наші УРОКИ земні полягають лише в одному: достойно прожити власне життя. Не чуже...
Перечитуючи сьогодні, у ювілейне сторіччя з дня написання твору-есею, твору-сповіді видатного російського письменника-публіциста Івана Буніна"Окаянні дні", підсвідомо порівнюєш те, що відбувалося в Росії та в Україні тоді - з тим, що ми бачимо сьогодні, на власні очі. З особливим хвилюванням я читала сторінки, де письменник описує свої останні дні-години перебування в Одесі, пізньої осені 1918 року, і втечу з новоявленої Країни Рад - на французькому пароплаві "Патрас", старенькому судні часів Першої світової... Бунін пише свій щоденник "по гарячому", як очевидець подій. Іноді це - просто розрізнені враження - від побаченого і почутого. "Вождя пролетаріату" В. Леніна письменник характеризує, приміром, як ЧУДОВИСЬКО. Так, це він, "геній усіх часів і народів", прибув залізницею, в опломбованому вагоні, з Німеччині, де йому підготували "сценарій": захоплення німецькими солдатами та офіцерами Зимового палацу "в Пітері", примус до зречення від престолу російського царя Миколи ІІ (двоюрідного брата тодішнього англійського монарха Георга V). Подальший "червоний терор" - без жодного втручання Заходу "у внутрішні справи" колишньої царської Імперії!
Іван Бунін був свідком "із середини". Він знаходився в епіцентрі циклону, страшного торнадо, яке запустили на землю нашу "добродії"-сусіди. Так, режим, що існував до початку всіх цих подій, значною мірою сприяв "РЕВОЛЮЦІЇ", яку підтримали як зовнішні, так і внутрішні вороги... Чиї вороги, спитаєте? ВОРОГИ того безвинного, багатостраждального народу, який сотнями років терпів безправ`я і знущання з боку провладної "еліти". Саме простий люд стає першочерговою жертвою насилля і "потоків крові", які течуть по землі Руській. Не лише влітку-восени 1918 року... Вони течуть і нині - на Донбасі, на Сході України! А Захід, як пише Іван Бунін, відгородився від усього цього. Йому не потрібні "внутрішні проблеми" знекровленої терором країни. Подумати лише, саме тому й не потрібні, що ЙОГО Ж РУКАМИ все було підготовлене і здійснене... І це далеко не вигадки, якщо підняти архівні матеріали! ОДНА МОНАРХІЯ ЗНИЩУВАЛА ІНШУ. Руками маніяків, котрі обожнювали ВЛАДУ. Власне панування, cвоє хворобливе всесилля над народом. Саме так називалося це явище тоді. А тепер - г е о п о л і т и ч н і ігри... Ігрища.
"Грошові мішки", які спонсорували і спонсорують сьогодні подібне, завжди лишаються у затінку. Лише через багато десятиліть ми дізнаємося про істинні причини, справжні наміри цих "сильних світу цього". Достатньо згадати ще одну трагічну сторінку Сьогодення... Афганістан! Жахливий почерк, до болю знайомий. ХТОСЬ запускає головорізів у цю країну, починається терор. СВІТОВУ ПОЖЕЖУ РЕВОЛЮЦІЇ роздмухуємо, панове?! Ніяк не заспокоюємося??? Кому потрібні усі ці війни, революції, голод, злидні, безправ`я? Хтось наживається на чужих бідах - протягом століть.
...А тим часом старенький пароплав "Патрас" пливе Чорним морем до Константинополя - із сотнями біженців на борту. Люди перебувають у невідомості, охоплені жахом, адже море неспокійне... Раптом надходить звістка "зі страшного радіо": двоє таких самих пароплавів, набитих біженцями з Одеси, потонули під час шторму. Один - десь поблизу Босфорської протоки, другий - біля болгарських берегів. Автор спогадів забувається у тривожному сні, падаючи на ліжко у свої каюті, чує "анафемське" свистіння зі зливного отвору рукомийника... НАРЕШТІ усвідомлює: ВІН НАЗАВЖДИ ЗАЛИШАЄ ту країну, в який до цього страшного моменту жив! Якщо письменникові поталанить - і він ВИЖИВЕ (а цей твір, виданий у Парижі, датований роком 1921), то він уже ніколи не повернеться В МИНУЛЕ. Воно лишилося за бортом - його колишнє ЖИТТЯ. З усіма радощами і негараздами, трагікомедією "жовтневого" революційного перевороту.
Чи не звучить цей твір-щоденник Нобелівського лауреата Івана Буніна НАБАТОМ сьогодні, коли СИЛИ ЗЛА рвуться до влади - в усьому світі?? Лише усвідомлення історичних паралелей, лише чистота ДУХОВНА можуть врятувати людство від нових катаклізмів. Як соціальних, так і природних... Природа - то жива істота. Вона реагує на ментальність людських істот не гірше, аніж корабельний барометр - на коливання атмосферного тиску!