Вітання від Поета

Мила, 

сьогодні - твої іменини.

І всі тобі щось дарують.

(Ну, тобто - усі, крім мене).

Просто

я зовсім не маю грошей

не те щоб на подарунок, 

а й на проїзд у маршрутці.

Звісно, 

я б міг заробити копійку, 

(навіть колись намагався!), 

та офіс - не для поетів, 

не для співаків - начальство.

Краще

тобі подарую зорі -

увесь оцей мультиверсум, 

в якому ми - порошинки.

Ти бачиш, яке безмежжя?

Це вам не сукня від Гуччі, 

це вам не Мазда срібляста

й не платинова каблучка.

Що ж ти

не дякуєш, не цілуєш

і не ведеш до столу, 

де гості твої зібрались?..

Як це - немає столу?

А нащо ж мене гукала?

Я що ж - позичав даремно

на цю стокляту маршрутку?

...Мила

бурчить животом грайливо.

Учора її скоротили

(щоб не вітати сьогодні).

В неї

блищать стокаратові сльози:

коли б їй хоч трішки вроди, 

знайшовся б якийсь дідуньо, 

що їй би купив сукенку, 

каблучку й сріблясту Мазду.

А так - на її порозі

поет із вітром на картці.

Припав до подертих капець, 

Співає їй "многая літа", 

і капає слинка на землю...

Київ, 2017