Як ніч манлива сутінки останні
Сипне за хмари зоряного сну,
Час заварити каву на світанні,
До смаку вливши тишу запашну
Із осолоди ноткою жаркою.
На видиху, з ковточка, по краплині
Стікає в серця пульс вишневий час.
О! Як же вберегти ці миті плинні,
Щоб знов насолодитися хоч раз
За хвилями досвітнього спокою.
Зажди ще мить. Хай сонце заясниться
Палким туманом спраглого зела…
Та з-поміж тіней нічка чарівниця
Ще спалаху до гущі додала,
А з ним і небо хлинуло рікою.
